«З історії української анімації»

Вперше ідея показувати анімовані фільми спала на думку французу Емілю Рейно в 1877 році. Він запатентував власний винахід – праксиноскоп, що дозволяв створювати оптичну ілюзію руху анімованих малюнків.

Українське анімаційне кіно заявило про себе п'ятихвилинною стрічкою, знятою 1927 року режисером-мультиплікатором В. Левандовським за народною казкою «Про солом'яного бичка». Мультфільм було створено в техніці «пласкої маріонетки» з використанням паперових фігурок, частини яких були з'єднані шарнірами.

У 1934 році на Київській фабриці «Українфільм» група аніматорів під керівництвом режисерів С.  Гуєцького та Є. Горбача створила перший український графічний мультиплікаційний фільм «Мурзилко в Африці».

Після тривалої перерви, зумовленої роками Другої світової війни, мультиплікація продовжила свій розвиток наприкінці 1950-х років. На базі студії «Київнаукфільм» було створено Об’єднання художньої анімації. Молоді художники-аніматори та режисери стали засновниками національної школи мультиплікації: Є. Пружанський, В. Дахно, Н. Василенко, В. Гончаров та ін.

Їхня творчість визначила жанрову палітру українського анімаційного кінематографа. Так, фільми Н.  Василенка («Маруся Богуславка», «Микита Кожум’яка») представляють героїко-епічний жанр, твори Є.  Сивоконя («Як у нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Таємниця приворотного зілля») – жанр комедійної анімації, а твори Б. Храневича («Капітошка», «Повертайся, Капітошко!») – казковий жанр. Режисер І. Гуревич відкрила жанр фільму-пісні («Як дружини чоловіків продавали», «Як чоловіки дружин провчили»). До середини 1970-х років в українському анімаційному кінематографі остаточно сформувалася національна школа, головною ознакою якої став тісний зв’язок із рідною культурою, народними традиціями у мистецтві. Цей час можна назвати періодом розквіту української анімації, оскільки саме тоді відбувалися найвизначніші творчі досягнення художників студії «Київнаукфільм», активний пошук нових форм, тем, образотворчих рішень і технік.

Чимало творів української анімації створені на основі народних казок та легенд, зокрема «Чарівник Ох» (реж. Д. Черкаський), «Івасик Телесик», «Колосок» (реж. Л. Зарубін), «Кривенька качечка» (реж. А. Грачова), «Котигорошок» (реж. Б. Храневич). Величезної популярності набула «козацька» серія, яку створили художники А. Вадов, Є. Кирич, Г. Уманський та І. Будз під керівництвом видатного режисера В. Дахна. У яскравих мультиплікаційних образах козаків Тура, Грая та Ока, надзвичайно близьких до героїв народних казок, утілено риси українського характеру: патріотизм, кмітливість, винахідливість та гумор.

Вітчизняна анімація 1980–1990-х років сповнена експериментами з жанрами і формою. Мультфільми Д.  Черкаського «Пригоди капітана Врунгеля», «Доктор Айболить», «Острів скарбів» та інші не просто незвичайні та неймовірно цікаві, а ще й новаторські. Режисер вигадав свою особливу техніку сполучення натурного знімання та анімації, рух камери тощо.

У творчому доробку режисера Є. Сивоконя – зокрема, твори, виконані у жанрі анімації сипучих матеріалів – це коли замість малюнка фарбами або олівцями художник малює, наприклад, на піску або піском. Наприклад, мультфільм «Засипле сніг дороги» виконаний у техніці, спорідненій пісочній анімації. Як матеріал режисер використав кухонну сіль, вугільний порошок, каву та обсмажену на сковороді манну крупу.

2000-і роки відзначилися підйомом вітчизняної мультиплікації. Стрічка «Йшов трамвай № 9» у 2002  році отримала декілька нагород на міжнародних фестивалях у Німеччині та Польщі; в 2005 році кращими на Міжнародних фестивалях у різних номінаціях були визнані відразу три мультфільми: «Блукаючи поміж».

«Засипле сніг дороги» та «П'єса для трьох акторів». Серйозним досягненням в сучасній анімації України стало визнання мультсеріалу «Народна мудрість» режисерів С. Коваля та В. Задорожного, що отримав перше місце у номінації «Кращий мультиплікаційний короткометражний фільм» на Універсальному полікультурному фестивалі кіно в м. Лос-Анджелесі (США, 2013 р.). У техніці лялькової анімації плідно працював О. Педан, створивши такі шедеври, як «Світла особистість» (2001), «Лахмітко» (2016) і «Цирк на дроті» (2019).

Сьогодні мультиплікація в Україні продовжує розвиватися, з’явилося багато анімаційних студій: Chernov Animation, Animagrad, Baraban, HanzhonkovFilm, Panama Grand Prix, «Червоний собака», «Укранімафільм», Одеська Студія Мультиплікації, Karandash, Novatorfilm та ін.

Із 2014 року в Києві проходить Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM, який щороку демонструє близько 250 фільмів з усього світу та поширює сучасну українську анімацію.

Зачарував й розважив стомлених війною українців мультфільм «Мавка. Лісова пісня», а наші діти з нетерпінням чекають на вихід нових епізодів мультсеріалу «Пес Патрон». Не зважаючи на всі виклики, що стоять сьогодні перед країною, вітчизняна мультиплікація знайшла свою аудиторію в Україні та за кордоном, привертаючи увагу світу до автентичного українського продукту.

«Казки дитинства»

Дитинство-казка, мов чарівна мить,
Там завжди сонячно і світло.
І річка вдаль приваблива біжить,
А поле травами розквітло.
Надія Красоткіна

Коли ми говоримо про дитинство, то обов’язково в нашій пам’яті спливають казки, які читали нам бабуся чи матуся. Ми знаємо ці казки, любимо, а у дорослому віці розповідаємо їх своїм дітям. І стільки в них незвичайного, загадкового, дивовижного, прекрасного! Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка на все життя красою народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму.

Саме казка допомагає діткам розвивати уяву, розкривати непізнані світи, ставати на захист скривджених, допомагати в біді. Завдяки книжкам батькам легше привити дитині справжні важливі цінності. Особливо зараз, в час, коли людство все більше занурюється в технології, а світ – у віртуальну реальність, казки допомагають дитині доторкнутися до природи, побачити її красу, велич і збагнути справжню цінність.

Сюжети казок світу часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках. Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину; Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.

У фондах Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву зберігається значна за обсягом колекція звукозаписів українських народних казок та казок народів світу. Пропонуємо послухати деякі з них.