Ємельянова Т. О. Оцінка та відбір аудіовізуальних документів у фокусі зарубіжної історіографії. Архіви України. 2024. № 2 (№ 339). С. 7–21

Тетяна Ємельянова
кандидатка історичних наук, директор,
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0204-1100

Анотація. Мета статті полягає в аналізі стану розроблення основних теоретико-методологічних і практичних засад оцінки та відбору аудіовізуальних документів у сучасній зарубіжній (північноамериканській) історіографії, визначенні їхньої проблематики та подальших перспектив вивчення Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, об’єктивності зі застосуванням загальнонаукових (аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення); історіографічних (конкретно-історіографічного аналізу та синтезу), історичних (порівняльно-історичного і хронологічного) методів. Наукова новизна. полягає в тому, що стаття є першою спробою історіографічної рефлексії щодо оцінки та відбору аудіовізуальних документів (рухомих зображень) у сучасній північноамериканській архівній думці. Сформульовано. висновки. про те, що за останні 40 років у північноамериканському архівному дискурсі відбулося зростання інтересу до оцінки та відбору аудіовізуальних документів, яке переросло у формування самостійного дослідницького напряму, про що свідчить науковий доробок канадських і американських архівістів. У зіставленні з ідеями американських фахівців визнано оригінальність і цінність канадського мислення, що полягає в його здатності синтезувати низку оціночних методів (європейських і американських), застосовувати на практиці та експериментувати із запропонованими моделями критеріїв цінності кіноі відеодокументів не лише на рівні державних архівів, але й архівних підрозділів телерадіомовних компаній. Загалом порушена проблема достатньо складна та потребує подальшого вивчення. В контексті цього актуальним убачається студіювання європейської традиції оцінки та відбору кіно- і відеодокументів, її впливу на минулі й поточні архівні політики придбання цих документів. Акцентовано увагу на доцільності з’ясування особливостей оцінки та відбору аудіо- і фотодокументів як у вимірі окремих національних архівних традицій, так і в міжнародній перспективі зокрема.

Ключові слова: аудіовізуальні документи; відбір; критерії цінності; оцінка; рухомі зображення; Канада; США.

Актуальність звернення до проблеми оцінки аудіовізуальних документів та їх відбору на постійне зберігання продиктована важливістю і складністю цієї архівної функції, а також недостатністю праць із зазначеної теми в українській архівознавчій літературі. Поодинокі внески Л. Квітченко [1], Л. Приходько [2], О. Саприкіної [3], К. Селіверстової [4] свідчать про вкрай епізодичні зусилля на часовому відтинку в 60 років і ретроспективно вказують на маловивченість проблеми. Маємо натепер і спроби аналізу зарубіжного досвіду експертизи цінності документів українськими науковцями: І. Антоненко [5], В. Бездрабко [6], О. Волкотруб [7], Л. Левченко [8], Л. Приходько [9]. Запропоновані авторами огляди історіографії демонструють «непоміченість» питання оцінки та відбору з перспективи аудіовізуального архівування.

Тож, аби заповнити цю прогалину, ми поставили за мету зосередити свою дослідницьку увагу на здобутках зарубіжної історіографії в дослідженні оцінки та відбору аудіовізуальних документів, що, вочевидь, вимагає рефлексії й певного підсумування.

Тема, винесена в заголовок статті, – велика і багатоаспектна. Відтак, не претендуючи на вичерпність її висвітлення, зробимо декілька уточнень. У своїй початковій спробі наблизитися до цілісного уявлення про фахові напрацювання обмежимося розглядом північноамериканських теоретичних міркувань і методологічних пропозицій щодо оцінки й відбору кіно- і відеодокументів. Доречність такого вибору зумовлена значущістю внеску канадських та американських архівістів і впливу їхніх поглядів на розвиток теорії оцінки в міжнародному вимірі.

Друге наше уточнення стосуватиметься термінології. Задля уникнення термінологічної плутанини та беручи до уваги близькість понять «кінодокументи», «відеодокументи» та «рухомі зображення» (останнє поширене в англомовній літературі, принаймні з часу прийняття ЮНЕСКО «Рекомендації про охорону і збереження рухомих зображень», 1980), у межах цього дослідження їхні дефініції використовуватимуться взаємозамінно.

Оцінка та відбір рухомих зображень були предметом дискусій від початків створення аудіовізуальних архівів. А. Ланглуа (Henri Langlois), очільник Французької синематеки й один із засновників Міжнародної федерації кіноархівів обстоював думку, що «архівіст не має права вважати себе Богом» [10] і вирішувати, які рухомі зображення будуть збережені, а які втрачені для майбутнього. Приваблива в теорії теза виявилася малоймовірною в практичній площині, хоча б через величезні проблеми, пов’язані з недостатністю архівного простору та значними витратами на зберігання, науково-технічне опрацювання й удоступнення аудіовізуальних документів.

Натомість ще в 1898 р. польський кінорежисер Б. Матушевський (Bolesław Matuzewski), закликаючи до створення кінорепозитаріїв, наголошував на потребі відбору кінодокументів відповідно до їхньої «історичної цінності». Виконання цієї функції він покладав на «компетентний комітет», що мав би керувати «репозитарієм історичної кінематографії».[11].

Наприкінці 1930-х років ця ідея була підтримана Е. Ліндгреном (Ernest Lindgren)[12],першим кіноархівістом, який запровадив процедури відбору кінофільмів через діяльність відбіркових комісій при Британському кіноінститут [13].

Відтоді дискусії довкола оцінки й відбору аудіовізуальних документів не є чимось новим. Утім, ніколи занепокоєння щодо відбору аудіовізуальних документів із метою їх довгострокового зберігання не було настільки актуальним, як у 1970-х роках, коли розвиток телебачення сприяв зростанню попиту на трансляційний контент із використанням у ньому старих (архівних) програм. Тож, як відомо, не лише виробники медійного продукту, а й все більше дослідників із багатьох дисциплін почали визнавати цінність аудіовізуальних документів і необхідність їх збереження.

Це зростаюче занепокоєння виразно простежується у праці К. М. Лароуз (Ken М. Larose) «Preserving the Past on Film: Problems for the Archivist» («Збереження минулого на плівці: проблеми для архівіста») [14], опублікованій в канадському фаховому часописі «Archivaria» наприкінці 1970-х років. Автор більшу частину статті присвячує обговоренню питань придбання, оцінки та відбору, позаяк тоді в Канаді була відсутня офіційна система депонування фільмів. За його словами, в той час як зберігання фільму національного виробництва стало узгодженим пріоритетом, проблему відбору кожне сховище мало вирішувати самотужки, згідно з його загальним мандатом і можливостями. К. М. Лароуз шукає критерії оцінки фільмів, стверджуючи, що їх мають формувати історики і повністю відмовляє у цій функції архівістам і кінознавцям.

Добре відомий у міжнародній архівній спільноті С. Кула (Sam Kula) [15] – один із небагатьох, хто неодноразово звертався до цієї теми, а також указував на брак відповідної літератури. Його перша серйозна праця [16], присвячена оцінці та відбору кіно- і відеодокументів (рухомих зображень), виконана 1983 р. у рамках реалізації Програми з питань керування документацією та архівною справою (RAMP) ЮНЕСКО. В роботі автор (на той час – директор аудіовізуальних архівів Національного архіву Канади) стверджує, що оцінка рухомих зображень далека від точності й однозначності, а у більшості архівів це навіть невстановлена процедура з конкретними стандартами відбору чи детальним керівництвом. Причини цьому архівіст вбачає, насамперед, у відсутності серед практиків консенсусу щодо дотримуваних процедур, стандартів або критеріїв оцінки.

Неминучим і часто визначальним фактором при відборі кінодокументів С. Кула визнає витрати на їх зберігання, тоді як у випадку з відеодокументами стримуючим фактором є обсяг цих документів. Таким чином, різні причини можуть виправдовувати оцінювання, мета якого значною мірою впливає на використовувані критерії та отримані результати.

Далі автор окреслює три широкі категорії критеріїв, якими керуються в процесі відбору рухомих зображень:

– адміністративна цінність: рухомі зображення, створені в результаті діяльності органів влади, та які відображають політичне життя країни або діяльність цих органів;

– історична цінність: рухомі зображення, що мають постійну цінність для вивчення канадської та світової історії, будь то новини (документальні фільми, кінохроніка) чи твори художньої літератури;

– соціологічна цінність: рухомі зображення, які свідчать про важливість кіно і телебачення в колективній пам’яті та масовій культурі та є неофіційними документами про національну культурну спадщину, – чи то поточні події, чи твори художньої літератури.

Спираючись на Мейснерівський [17], принцип оцінки «поважати старість», С. Кула припускає, що, оскільки більшість фільмів, створених до 1930 р., втрачено, тому будь-який з них – документальний чи художній, аматорський чи професійний слід розглядати як відносно рідкісний документ. Те саме стосується телевізійних постановок до 1960 р. (рівень втрат яких складає близько 50%) і театральних аудіовізуальних постановок до початку 1950-х років (рівень втрат 35-мм плівок на нітроцелюлозній основі – 25%). Водночас автор, услід за Г. О. Мейснером, застерігає від крайнощів під час відбору і радить не обмежувати функцію оцінки застосуванням лише окремо взятого критерію.

Нагадуючи нам про відповідальність архівістів за збереження та передавання цих документів майбутнім поколінням, С. Кула рекомендує колегам по цеху відмовитися від пасивного підходу до придбання, аби образ суспільства, який вони зберігають, не був спотворений «офіційним портретом» цього суспільства, тобто, якому бракуватиме всього того, що складає дослідницький інтерес у галузі історії повсякденності та споріднених із нею царинах (соціальній історії, мікроісторії).

Положення, сформульовані С. Кулою щодо експертизи цінності кіно- і відеодокументів, повторюються та поглиблюються ним у двох окремих розділах посібника «Audiovisual Archives: A Practical Reader» («Аудіовізуальні архіви: практичний посібник») [18] за редакцією Г. П. Гаррісон (Helen P. Harrison). У розділі, присвяченому політиці та стандартам відбору для архівів телебачення, автор наводить рекомендації Міжнародної федерації телевізійних архівів щодо моменту проведення відбору на постійне зберігання. Йдеться про те, що записи трансляцій повинні тимчасово зберігатися в поточному архіві телерадіомовних організацій щонайменше п’ять років, аби дати час для певної історичної перспективи у визначенні архівної цінності.

Посилаючись на ті ж рекомендації, С. Кула наводить перелік критеріїв відбору, призначених для задоволення потреб організацій-виробників, а також громадськості. Відповідно до цих критеріїв пропонується відбирати на архівне зберігання: 1) матеріали, пов’язані з історією та технічним розвитком телебачення; 2) матеріали, в яких фігурують видатні постаті; 3) матеріали з історично значущими подіями, у т. ч., коли пряма телевізійна трансляція створює історичну подію; 4) матеріали, що представляють соціологічний інтерес (із театральними виставами або естрадними шоу включно); 5) матеріали, що показують «обличчя» суспільства (інституції, будівлі, витвори мистецтва) та його функціонування (працююча техніка, промислові процеси, транспорт); 6) матеріали, що відображають географічні місця, зокрема території на різних стадіях розвитку, або які зазнають швидкої трансформації; 7) окремі телевізійні програми або цикли телепрограм, що відображають діяльність відомих медійних персон і які, ймовірно, будуть використані для ретроспективних трансляцій [19].

Корисним внеском у розвиток теорії експертизи цінності аудіовізуальних документів стали праці Р. Бержерон (Rosemary Bergeron). У статті «The Selection of Television Productions for Archival Preservation» («Вибір телевізійної продукції для архівного зберігання»)[20] авторка порівнює критерії оцінки телепрограм, що застосовуються в архіві Канадської телерадіомовної корпорації (Canadian Broadcasting Corporation, CBC), із моделлю критеріїв, прийнятою Національним архівом кіно, телебачення та звуку (NFTSA) Державного архіву Канади, політика придбання якого спрямована на формування збалансованої колекції національних телевізійних програм. Обговорюючи критерії оцінки та їх застосування до різних типів або серій програм, дослідниця демонструє як переваги, так і обмеження принципів відбору.

Згодом Р. Бержерон і Г. Імон (Greg Eamon) у додатку до звіту «Зникнення: стратегічні варіанти забезпечення захисту нашої аудіовізуальної пам’яті та доступу до неї», підготовленого 1995 р. Федеральною робочою групою зі збереження та покращеного використання аудіовізуальної спадщини Канади[21], спробували конкретизувати перелік критеріїв, до яких віднесли: відповідність телепрограм місії організації, що їх збирає; значення аудіовізуального твору; доказову/інформаційну цінність; естетичну цінність; дослідницьку цінність; форму або середовище; унікальність, рідкісність або вік матеріалу; його комерційну цінність; значення автора чи колекціонера, його вплив або популярність.

Архівіст Національного архіву Канади Е. Дж. Дік (Ernest J. Dick) у статті «Through the Rearview Mirror: Moving Image and Sound Archives in the 1990s» («Крізь дзеркало заднього виду: кіно- і звукові архіви в 1990-х»)[22], досліджуючи появу та поширення аудіовізуальних документів у ХХ ст., говорить про наслідки нових форматів документів для архівної політики збирання та необхідність розуміння архівістами контексту (технологічного, історичного), в якому було створено рухоме зображення чи звуковий документ, а не лише його технічної якості, задля оцінки та прийняття рішення в процесі відбору такого документа.

В іншій своїй праці – «An Archival Acquisition Strategy for the broadcast records of the Canadian broadcasting corporation» («Стратегія архівного придбання для записів телемовлення Канадської радіомовної корпорації»)[23], дослідник представив керівні принципи відбору програм CBC і виклав різні, подеколи протилежні точки зору телерадіомовників та архівістів щодо цих принципів. Описуючи політику придбання CBC, засновану на жанрі телевізійної продукції, він прогнозує появу великих масивів програмних матеріалів, які потребуватимуть регулярного переформатування для їх збереження та доступу. З цих причин Е. Дж. Дік пропонує відбирати на зберігання широкомасштабні програми новин і поточних подій, щоб «дозволити нащадкам оцінити, як вони відображали, спотворювали або формували наш час». Що стосується розважальних програм канадського виробництва, то відносно малий їх обсяг, порівняно з експортованими зі США програмами драматичного та сценічного мистецтва, має спонукати до архівного зберігання програм, які можна розглядати як репрезентацію канадського виконавського мистецтва. Вислідом подальших авторських напрацювань стала окрема глава «Кураторського посібника» (1997), присвячена оцінці телевізійних новин, що призначалася для допомоги в роботі аудіовізуальних архівістів[24].

Е. Дж. Дік, як і Р. Бержерон, виокремлює три критерії, пов’язані з матеріалами мовлення: репрезентативну цінність матеріалів для мовлення (як історичне й соціологічне джерело знань про минуле), доказову цінність (як публічний запис програм CBC того часу) та комерційну цінність (для повторного використання). Останній критерій Р. Бержерон пов’язує з тим, що виробники телевізійних новин та їхні колеги по медійному цеху все більше визнають цінність телевізійних програм як виробничих ресурсів для: ретрансляції в цілому або частково; підготовки нових програм; продажу іншим телевізійним організаціям [25].

Ж. Бонно (Germain Bonneau) у статті «Balises pour l’évaluation et le traitement des chutes de fi lms: réfl exion» («Як ми можемо зробити обґрунтований вибір фрагментів плівки для зберігання?»)[26]називає чотири критерії, на основі яких приймається рішення зберігати чи не зберігати фрагменти плівки, та на які можна спиратися у відборі для всіх без виключення аудіовізуальних документів:

– технічна якість (зображення повинні бути «читабельними», а плівка знаходитися в стані, що дозволяє її консервацію або реставрацію);

– цінність змісту (зображення мають представляти історичний інтерес, інформативний вміст або навіть свідчення, дослідницьку чи естетичну цінність);

– поточні та майбутні потреби користувачів і дослідників;

– можливість повторного використання зображень окремо або в складі іншого документа[27].

Цікавим є міркування автора про інтуїцію, якою повинен володіти архівіст: «Архівіст повинен спочатку продемонструвати те, що ми можемо назвати просвітленою інтуїцією […], яка складається не лише з міцної загальної культури, але й передбачає […] досить добре розвинене шосте почуття, яке не можна виключити з жодного справжнього наукового підходу»[28]. На думку Ж. Бонно, навіть якщо існують дуже тверді критерії, закріплені в політиці оцінки, архівіст повинен володіти певним чуттям щодо перспективи повторного використання аудіовізуальних документів.

Для М. Картьє (Manuel Cartier) це чуття – не що інше, як «інтелектуальна допитливість»: «Відбір вимагає відповідної підготовки персоналу […]. Він повинен продемонструвати інтелектуальну допитливість, загальні знання […] і, перш за все, перспективне бачення, щоб судити про майбутню цінність документів»[29]. Дослідник також вказує на ще один важливий аспект: «…кожен організм визначає свої критерії відбору відповідно до своїх виробничих потреб»[30]. Як і С. Кула, автор радить визначати критерії оцінки відповідно до місії архіву. До критеріїв М. Картьє зараховує: візуальну якість, оригінальність матеріалу, тематичну відповідність, історичну цінність і відповідність поточним і майбутнім потребам.

Ж.-П. Моро (Jean-Paul Moreau), старший архівіст відділу візуальних і звукових архівів Національного архіву Канади вважає, що вік документа, його рідкісність, естетичний характер (технічна якість), оригінальна форма, автентичність, зміст, юридична та доказова цінність, повторне використання, популярність, дослідницький потенціал, на додаток до критерію змісту, мають стати основою будь-якої оцінки відеодокумента[31].

Перехід у другій половині 1990-х років до цифрового виробництва і збереження закономірно породив зростання інтересу до експертизи цінності аудіовізуальних документів у США та Канаді.

Так, прагнучи розробити комплексну модель оцінювання документів мовлення, архівіст і куратор Національного архіву суспільного мовлення (Університет Меріленда, США) Т. Коннорс (Tomas Connors) запропонував «спрощену схему оцінки», яка включає такі критерії: походження (приналежність документів організації); вартість утримання (витрати на опрацювання й збереження); наслідки рішення про відбір (потенційні культурні та наслідки непридбання документів); довідковий потенціал (як джерела для історичних досліджень); критичні цінності (популярність, загальний соціальний, культурний і політичний вплив)[32].

Директорка Архіву суспільного мовлення WGBH М. Айд (Mary Ide) у спільній з Л. Вайс (Leah Weisse) статті[33],що з’явилася у весняному випуску «The Moving Image» за 2003 р., рекомендує модель оцінки телевізійних документів у рамках підходу, запропонованого свого часу Ф. Болсом (Frank Boles) і Дж. М. Янг (Julia Marks Young)[34], які сформулювали набір критеріїв у трьох модулях: цінність інформації, витрати на збереження та наслідки рішення про вибір.

Далі М. Айд і Л. Вайс розмірковують над відбором документів у контексті їх цифрового створення. Авторки підкреслюють, що, незалежно від того, чи працює телевізійне виробництво повністю в цифровій або аналогово-цифровій системі, порядок оцінки та відбору аудіовізуальних документів залишатиметься дуже близьким до аналогової системи, утім вимагатиме відповідного рівня знань щодо процесу створення рухомих зображень із застосуванням як аналогових, так і цифрових технологій виробництва.

У тому ж році побачила світ монографія С. Кули «Appraising Moving Images: Assessing the Archival and Monetary Value of Film and Video Records» («Оцінка рухомих зображень: визначення архівної та грошової вартості фільмів і відеозаписів»)[35] : визначення архівної та грошової вартості фільмів і відеозаписів») – результат 20-ти річних дослідницьких зусиль у царині експертизи цінності. Крім передумов появи процедур відбору документів через призму короткої історії кіноархівів, автор представив огляд літератури щодо оцінки текстових документів, яку можна застосувати до кінодокументів, навів тлумачення понять «оцінка» та «відбір», а також ключових принципів і вказівок, якими слід керуватися при відборі документів.

Відстоюючи необхідність розроблення/вдосконалення архівами власної політики оцінки та відбору, яка служитиме орієнтиром для роздумів у процесі прийняття рішень, С. Кула заохочує колег узгоджувати її з місією установи.

Автор окремо зупиняється на важливості отримання разом із рухомими зображеннями додаткової (супровідної) документації, яка є корисним ресурсом для дослідників і, водночас, підвищує цінність придбання цих документів для архіву (у т. ч. з огляду їх можливого повторного використання та доказової цінності). Супровідна документація доповнює наші знання про обставини створення та сприйняття суспільством кіно- і відеодокументів, надаючи фактичну інформацію – відсутню в змісті самих документів.

Книга завершується розділом про грошову оцінку, де розглянуто різні підходи до її визначення, що довели свою ефективність на практиці. Репутація архівіста, на думку С. Кули, залежить від його розуміння як архівної, так і грошової оцінки. Озброєний цими знаннями, архівіст має більше шансів не просто уникнути проблем, а й забезпечити основу для формування збалансованих і репрезентативних аудіовізуальних колекцій, які служать дослідникам і відображають місії установ.

Згадувана нами Р. Бержерон, досліджуючи зміни в архівуванні канадських фільмів, відео- та звукозаписів під впливом цифрових технологій, вказує, що важливим критерієм відбору є добре розуміння довгострокових перспектив виживання носія, на якому зафіксована аудіовізуальна інформація[36]. Це, в свою чергу, вимагає від архівістів володіння й підтримки знань про аналогові та цифрові формати, а також технології відтворення. Оскільки технологія, яку використовують творці, змінюється, архівісти не повинні відставати від неї.

Ще одним із прикладів у досліджуваному сегменті історіографії є стаття керівниці відділу медіатеки й архівів Французької редакції Радіо-Канада Л. Шевіньї (Louise Chevigny) «Le service Médiathèque et Archives de RadioCanada» (Медіатека та архіви Радіо-Канада)[37]. У ній ідеться про відбір, щоденно здійснюваний архівістом на радіо та телебаченні з метою архівування документів і який, на думку дослідниці, є цілком прийнятний для анімаційних зображень. Нарешті, важливим із точки зору відбору є міркування Л. Шевіньї щодо прав на аудіовізуальний документ. На її думку, законне право власності на медійний матеріал має бути з’ясовано перед тим, як архівіст зможе визначити, який матеріал може бути об’єктом оцінки.

Отже, як бачимо, протягом останніх 40 років ситуація в північноамериканському науковому дискурсі щодо оцінки та відбору кіно- і відеодокументів кардинально змінилася: від тривалого «непомічання» архівною спільнотою – до появи текстів, що започаткували формування самостійного дослідницького напряму. Поступаючись у кількісному відношенні публікаціям, присвяченим експертизі цінності паперових документів, дослідження щодо аудіовізуальних документів у сукупності переконують у тому, що оцінка та відбір цих документів далекі від рутинної й механічної практики. Тому наразі аналіз розвитку практики оцінювання є повчальним і дає розуміння історичного контексту, в якому розвивалися ідеї канадських та американських архівістів, а також дозволяє визнати оригінальність і цінність канадського мислення, що полягає в його здатності синтезувати низку оціночних методів (європейських і американських), застосовувати на практиці та експериментувати із запропонованими моделями критеріїв відбору рухомих зображень.

Зосереджені переважно на розробленні та формулюванні цих критеріїв і їх практичному застосуванні, теоретичні конструкції представників північноамериканської архівної думки дозволяють простежити дві взаємопов’язані та взаємодоповнюючі тенденції. Перша тенденція – це зміцнення місця аудіовізуальних документів в архівних фондах через визнання та підкреслення культурної, соціальної й історичної цінності цих документів; друга – формування консенсусу навколо важливості узгодження критеріїв відбору з інституційною політикою придбання відповідно до місії, цінностей, організаційної культури та функцій архівів.

Наведені вище тексти, звісно, не вичерпують усієї проблематики, пов’язаної з оцінкою та відбором аудіовізуальних документів. У такій ситуації потенційним продовженням можуть стати студії, присвячені огляду європейської традиції оцінки та відбору кіно- і відеодокументів, її впливу на минулі та поточні архівні політики придбання цих документів.

Зрештою, було б цікаво розглянути ситуацію з оцінкою і відбором аудіо- та фотодокументів як у вимірі окремих національних архівних традицій, так і в міжнародній перспективі зокрема.

---

Бібліографія:

1. 1. Antonenko, I. (2007). Novi pidkhody do provedennia ekspertyzy tsinnosti dokumentiv (zarubizhnyj dosvid) [New approaches to conducting an examination of the value of documents (foreign evidence)]. Arkhivoznavstvo. Arkheohrafi ia. Dzhereloznavstvo, 9, 27–38 [in Ukrainian].
2. Bergeron, R. & Eamon, G. (1995). Selection Factors for Audio-Visual Archives. Annex B in Fading Away : Strategic Options to Ensure the Protection of and Access to Our Audio-Visual Memory. Task Force on the Preservation and Enhanced Use of Canada’s Audio-Visual Heritage. 105 р. [in English]./li>
3. Bergeron, R. (1986). The Selection of Television Productions for Archival Preservation. Archivariа, 23, 41–53 [in English].
4. Bergeron, R. (2007). Archiving Moving-Image and Audio-Cultural Works in Canada. Archivaria, 63, 55–74 [in English].
5. Bezdrabko, V. V. (2019). Hans Hainrikh Booms i teoriia ekspertyzy tsinnosti dokumentiv [Hans Heinrich Booms and the theory of examination of the value of documents]. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, 32, 5–11 [in Ukrainian]
6. Bezdrabko, V. V. (2019). Teoretychni zasady ekspertyzy tsinnosti dokumentiv : tradytsii i suchasni trendy (iz zarubizhnoho dosvidu) [Theoretical principles of examination of the value of documents : traditions and modern trends (from foreign experience)]. Arkhivy Ukrainy, 4, 7–41 [in Ukrainian].
7. Boles, F. & Young, J. М. (1985). Exploring the Black Box : The Appraisal of University Administrative Records. The American Archivist, 48(2), 121–140 [in English].
8. Bonneau, G. (1993). Balises pour l’évaluation et le traitement des chutes de fi lms : réfl exion [Tags for the evaluation and treatment of fi lm scraps : refl ection]. Archives, 25(2), 3–15 [in French].
9. Cartier, M. (1994). Sélection, traitement, diff usion et conservation des archives audiovisuelles : une approche nouvelle [Selection, processing, distribution and conservation of audiovisual archives : a new approach]. Argus, 23(1), 21–26 [in French].
10. Chevigny, L. (2009). Le service Médiathèque et Archives de RadioCanada [Radio Canada’s Media Library and Archives service]. Argus, 38(2), 40–42 [in French].
11. Connors, T. (2000). Appraising Public Television Programs: Toward an Interpretive and Comparative Evaluation Model. The American Archivist, 63(1), 152–174 [in English].
12. Dick, E. (1997). «Appraisal of Collections» in The Administration of Television Newsfi lm and Videotape Collections : A Curatorial Manual (pp. 31–47). Los Angeles : American Film Institute [in English].
13. Dick, E. J. (1989). Through the Rearview Mirror : Moving Image and Sound Archives in the 1990s. Archivaria, 26, 68–73 [in English].
14. Dick, E. J. (1991). An archival acquisition strategy for the broadcast records of the Canadian broadcasting corporation. Historical Journal of Film, Radio and Television, 11(3), 253–268 [in English].
15. Francis, D. (2006). From Parchment to Pictures to Pixels Balancing the Accounts: Ernest Lindgren and the National Film Archive, 70 Years On. Journal of Film Preservation, 7, 21–41 [in English].
16. Ide, M. & Weisse, L. (2003). Developing preservation appraisal criteria for a public broadcasting station. The Moving Image, 3 (1), 146–157 [in English].
17. Kula, S. (1983). L’évaluation des images en mouvement en archivistique; étude du RAMP et principes directeurs [The evaluation of moving images in archival studies; RAMP study and guiding principles]. Paris : Unesco. Retrieved from https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000057669_fre[in French].
18. Kula, S. (2003). Appraising Moving Images : Assessing the Archival and Monetary Value of Film and Video Records. Lanham, Maryland : Scarecrow Press. 155 p. [in English].
19. Kvitchenko, L. (1964). Deiaki pytannia vidboru fotodokumentiv na postiine zberihannia v oblderzharkhivakh [Some issues of selection of photo documents for permanent storage in regional state archives]. Naukovo-informatsiinyi biuleten, 1, 27–29 [in Ukrainian].
20. Larose, K. M. (1978). Preserving the Past on Film : Problems for the Archivist. Archivaria, 6, 137–150 [in English].
21. Levchenko, L. L. (2013). Amerykanski arkhivisty pro amerykanski arkhivy [American archivists about American archives]. Arkhivy Ukrainy, 3, 145–185 [in Ukrainian]
22. Matuzewski, B. (1986). Une nouvelle source de l’histoire : création d’un dépôt de cinématographie historique [A new source of history : creation of a historical cinematography repository]. Retrieved from https://archive.org/stream/unenouvellesourc00matu/unenouvellesourc00matu_djvu.txt[in French].
23. Moreau, J.-P. (1995). La sélection et la préservation des documents vidéo [The selection and preservation of video materials]. Archives, 27(2), 85–90 [in French]
24. Prykhodko, L. F. (2013). Pytannia ekspertyzy tsinnosti arkhivnykh dokumentiv : zarubizhny dosvid na pratsiakh H. Dzhenkinsona [The issue of examination on the value of archival documents : foreign experience in H. Jenkinson’s works]. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 21, 18–31 [in Ukrainian].
25. Prykhodko, L. F. (2017). Ekspertyza tsinnosti audiovizualnykh dokumentiv : teoretychni zasady, naukovo-metodychni aspekty [Features of selection of audiovisual documents for permanent storage]. Arkhivy Ukrainy, 3–4, 95–119 [in Ukrainian].
26. Saprykina, O. H. (2007). Pryntsypy ta kryterii provedennia ekspertyzy tsinnosti fotodokumentiv [Principles and criteria for the examination of the value of photo documents]. «Dokumentoznavstvo. Bibliotekoznavstvo. Informatsijna diialnist : problemy nauky, osvity, praktyky»: Materialy IV Mizhnarodnoi naukovopraktychnoi konferentsii (pp. 245–247) [in Ukrainian].
27. Seliverstova, K. (2013). Osoblyvosti vidboru audiovizualnykh dokumentiv na postiine zberihannia [The issue of examination on the value of archival documents]. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 21, 69–74 [in Ukrainian].
28. Volkotrub, O. (2013). Publikatsii z pytan otsinky ta vidboru dokumentiv dlia arkhivnoho zberihannia u SShA na storinkakh zhurnalu «The American Archivist» (1940–2002 rr.) [Publications on the evaluation and selection of documents for archival storage in the USA on the pages of the magazine «The American Archivist» (1940–2002)]. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 21, 7–17 [in Ukrainian].

---

[1] Квітченко Л. Деякі питання відбору фотодокументів на постійне зберігання в облдержархівах // Науково-інформаційний бюлетень. 1964. № 1. С. 27–29.

[2] Приходько Л. Ф. Експертиза цінності аудіовізуальних документів : теоретичні засади, науково-методичні аспекти // Архіви України. 2017. № 3–4. С. 95–119.

[3] Саприкіна О. Г. Принципи та критерії проведення експертизи цінності фотодокументів // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики» (21–23 трав. 2007 р., м. Київ). С. 45–247.

[4] Селіверстова К. Особливості відбору аудіовізуальних документів на постійне зберігання // Студії з архів. справи та документознавства. 2013. Т. 21. С. 69–74.

[5] Антоненко І. Нові підходи до проведення експертизи цінності документів (зарубіжний досвід) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. праць. Вип. 9. 2007. С. 27–38.

[6] Бездрабко В. В. Ганс Гайнріх Боомс і теорія експертизи цінності документів // Сумський історико-архівний журнал. 2019. № XXXІІ. С. 5–11; Її ж. Теоретичні засади експертизи цінності документів : традиції і сучасні тренди (із зарубіжного досвіду) // Архіви України. 2019. № 4. С. 7–41.

[7] Волкотруб О. Публікації з питань оцінки та відбору документів для архівного зберігання у США на сторінках журналу «The American Archivist» (1940–2002 рр.) // Студії з архів. справи та документознавства. 2013. Т. 21. С. 7–17.

[8] Левченко Л. Л. Американські архівісти про американські архіви // Архіви України. 2013. № 3. С. 145–185.

[9] Приходько Л. Ф. Питання експертизи цінності архівних документів :зарубіжний досвід на працях Х. Дженкінсона // Архіви України. 2013. Т. 21. С. 18–31.

[10] Цит. за: Kula S. L’évaluation des images en mouvement en archivistique; étude du RAMP et principes directeurs. Paris, Unesco. 1983. Р. 1. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000057669_fre (дата звернення: 10.04.2024).

[11] Matuzewski B. Une nouvelle source de l’histoire: création d’un dépôt de cinématographie historique. Paris, 1898. URL: https://archive.org/stream/ unenouvellesourc00matu/ unenouvellesourc00matu_djvu.txt (дата звернення: 10.04.2024).

[12] Ліндгрен Ернест (1910–1973) – британський кіноархівіст, засновник і куратор Національної бібліотеки фільмів Британського кіноінституту (1935– 1973).

[13] Francis D. From Parchment to Pictures to Pixels Balancing the Accounts : Ernest Lindgren and the National Film Archive, 70 Years On // Journal of Film Preservation. 2006. № 7. Р. 32.

[14] Larose K. M. Preserving the Past on Film : Problems for the Archivist // Archivaria. 1978. Vol. 6. Р. 137–150.

[15] Кула Сем (1932–2010) – провідний фахівець у міжнародному кіноархівуванні. В 1960–1962 рр. працював заступником куратора Національного кіноархіву Британського кіноінституту. У 1962 р. переїхав до Університету Південної Каліфорнії (США), де працював бібліотекарем і продовжував дослідження, пов’язані з рухомими зображеннями. В 1968 р. призначений на посаду архівіста та першого помічника директора щойно заснованого Американського інституту кіно. У 1973–1989 рр. керував Національним архівом кіно, телебачення та звукозапису (Канада). Обіймав керівні посади в Міжнародній федерації кіноархівів і Міжнародній федерації телевізійних архівів, а також указував на брак відповідної літератури.

[16] Kula S. L’évaluation des images en mouvement en archivistique… URL: https://archive.org/stream/ unenouvellesourc00matu/ unenouvellesourc00matu_djvu.txt (дата звернення: 10.04.2024).

[17] Мейснер Генріх Отто (Meisner Heinrich Otto) – німецький історик та архівіст. Виклав ряд принципів щодо проблем оцінки, які суттєво вплинули на теорію експертизи цінності. Один із цих принципів полягає в тому, що «треба поважати старшинство». У нашому випадку це означає визнання очевидного: чим старіший аудіовізуальний документ, тим більша ймовірність, що мало подібних документів збереглося.

[18] Kula S. Selection Policy and Selection Standards for Television Archives in : H. Harrison (Hg.) : Audiovisual Archives : A Practical Reader. Paris, 1997. Р. 153–161.

[19] Ibid. Р. 154.

[20] Bergeron R. The Selection of Television Productions for Archival Preservation // Archivariа. 1986–1987. Vol. 23. Р. 41–53.

[21] Bergeron R., Eamon G. Selection Factors for Audio-Visual Archives. Annex B in Fading Away : Strategic Options to Ensure the Protection of and Access to Our Audio-Visual Memory / Task Force on the Preservation and Enhanced Use of Canada’s Audio-Visual Heritage. 1995. 102 р.

[22] Dick E. J. Through the Rearview Mirror : Moving Image and Sound Archives in the 1990s // Archivaria. 1989. Vol. 26. Р. 68–73.

[23] Dick E. J. An archival acquisition strategy for the broadcast records of the Canadian broadcasting corporation // Historical Journal of Film, Radio and Television. 1991. Vol. 11. № 3. Р. 253–268.

[24] Dick E. «Appraisal of Collections» in The Administration of Television Newsfi lm and Videotape Collections : A Curatorial Manual, ed. by Steven Davidson and Gregory Lukow. Los Angeles : American Film Institute, 1997. Р. 31–47.

[25] Bergeron R. The Selection of Television… Р. 43.

[26] Bonneau G. Balises pour l’évaluation et le traitement des chutes de fi lms : réfl exion // Archives. 1993. Vol. 25. № 2. Р. 3–15.

[27] Ibid. Р. 9.

[28] Ibid. Р. 23.

[29] Cartier M. Sélection, traitement, diff usion et conservation des archives audiovisuelles : une approche nouvelle // Argus. 1994. Vol. 23. № 1. Р. 23.

[30] Ibid. Р. 23.

[31] Moreau J.-P. La sélection et la préservation des documents video // Archives. 1995. Vol. 27. № 2. Р. 85–90.

[32] Connors T. Appraising Public Television Programs : Toward an Interpretive and Comparative Evaluation Model // The American Archivist. 2000. Vol. 63. № 1. Р. 168.

[33] Ide M., Weisse L. Developing preservation appraisal criteria for a public broadcasting station // The Moving Image. 2003. Vol. 3. № 1. Р. 146–157.

[34] Докл. про підхід Ф. Болса і Дж. М. Янг див.: Boles F., Young J. M. Exploring the Black Box : The Appraisal of University Administrative Records // The American Archivist. 1985. Vol. 48. № 2. Р. 121–140.

[35] Kula S. Appraising Moving Images : Assessing the Archival and Monetary Value of Film and Video Records. Lanham, Maryland : Scarecrow Press, 2003. 155 p.

[36] Bergeron R. Archiving Moving-Image and Audio-Cultural Works in Canada // Archivaria. 2007. Vol. 63. Р. 55–74.

[37] Chevigny L. Le service Médiathèque et Archives de RadioCanada // Argus. 2009. Vol. 38, № 2. Р. 40–42.