«Ріхард Штраус. Останній романтик» до 160-річчя від дня народження композитора

Categories: , ,

Ріхард Штраус народився 11 червня 1864-го у Мюнхені. Німецький композитор і диригент був дуже різножанровим: нова програмна музика і балети, симфонічні твори і п’єси малих форм, 16 опер, серед яких найскандальніша за всю історію «Саломея» за драмою Оскара Уайльда.

Хлопчик почав музикувати у 4, у 6 замахнувся на увертюру для оркестру. Легкий на підйом і схильний до авантюр уайльдівський бенберист в юності однак закінчив факультет філософії й історії мистецтва у Мюнхені, а тоді карколомно змінив життя, остаточно віддавшись музиці. Першу симфонічну поему «З Італії» виконували, коли авторові сповнилося 24, а ще за рік публіка аплодувала на прем’єрі опери «Дон Жуан», яка зробила його знаменитим.

Ріхард Другий (так називали Штрауса, щоб не плутати з Вагнером), несподівано для себе самого і не даючи на те згоди, волею Геббельса став головою Імперської музичної палати – Третьому Рейхові потрібне було мистецтво найвищого ґатунку. Попервах призначення нітрохи не бентежило молодого композитора, та з часом розбіжностей з режимом більшало, поки автора не оголосили небажаним у країні, на відміну від його творчості. В цілому стосунки з владою були непростими, і наслідки для творчості Штрауса віддзеркалили долю усієї Німеччини. Це одна з суперечностей у його житті, які не можна обійти у спробі наближення до нього самого та історії загалом.

У картинній галереї Флоренції зберігається автопортрет художника XVII ст. Карло Дольчі: поважний, заможний, модно вбраний аристократ із зверхнім поглядом на доглянутому обличчі тримає в руках інший свій автопортрет. На ньому – художник, одержимий своєю справою, байдужий до виявів власної відповідності нормам пристойності. Неохайний, неголений, нечесаний чоловік неблагородної зовнішності, зосереджений на прихованому від глядача полотні. Так в одній людині живуть різні персони, як у Мікеланджело, Вагнері чи Тиціані суміщено звичайне й величне, побутове й неземне. Штраус – непростий об’єкт для біографа. Його потрійна маска людини, композитора і виконавця справи аналізу не полегшує через посилену суперечливість у природі творчої особистості й переважну когнітивну обмеженість суддів. Для наближення до людини-творця потрібний синтетичний, поетичний підхід, здатний вмістити парадоксальність динамічної цілості, що єднає педантичність бізнесмена і сміливість автора «Дон Жуана», холодність вельможі й епатажний фінал «Саломеї», розважливого буржуа у трьох кімнатах і свідка сходу сонця на горі Заратустри.

Ще одна загадка – стрімкий занепад таланту наприкінці життя так само, як впало у духовну деградацію суспільство «надлюдей». Такий несподіваний, що став унікальним в історії музики. Все це: і творчість, і таємниці особистості Ріхарда Штрауса варті того, аби стати осмисленими. Він належить до тих останніх композиторів на межі XIX і XX ст., яких справді люблять і знають.

Найкращі твори Ріхарда Штрауса – романтична повість душі, сміливість молодості й респектабельність класики, високий драматизм світового рівня, іронія і пристрасть. І головне – що бракує сучасному мистецтву – здатність підняти слухача над буденним. «Дон Жуан», «Тіль Уленшпігель», «Смерть і просвітлення», «Дон Кіхот», «Саломея», «Електра», «Кавалер троянд», «Аріадна на Наксосі», пісні – лиш цього досить для помітного місця композитора у неминущому класичному репертуарі.

Окрему нішу виділяють Штраусові-диригенту. У цій ролі він поставав неповторним драматургом, інтерпретатором і … чарівником. Його поведінка за пюпітром була втіленням гідності. Сам Штраус говорив, що диригує «своєю краваткою», керуючи демонами твердою рукою, а публіку поважав за вміння розпізнати новий подих, часом випереджаючи час, і цитував Карла Марію фон Вебера: «Кожний окремо з них – дурень; але разом вони – Божий глас».

У ювілейний рік музика і біографія Ріхарда Штрауса в Німеччині та за її межами стає особливою темою не тільки для музикознавчих дискусій. Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів пропонує долучитися до неї кожного, нагадавши відомі й улюблені мелодії зразків симфонічного, оперного, пісенного, інструментального жанрів доробку композитора, що зберігаються в архівній фонотеці.


«Так казав Заратустра», інструментальна п’єса. Композитор Р. Штраус, обр. та орк. Е. Деодато, 1983 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 14108, од. зб. Г – 4117
«Серенада». Композитор Р. Штраус, автор тексту А. фон Шак. Виконавець Л. Забіляста (сопрано), Н. Богелава (фортепіано), 1986 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 35107, од. зб.  М – 15534
«Ніч», пісня, тв.10 №. Композитор Р. Штраус, автор тексту Г. фон Гільм. Виконавець Л. Вальтер (тенор), М. Раухайзен (фортепіано), 1967 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 20593, од. зб. Г – 5227
«День поминання», пісня. Композитор Р. Штраус, автор тексту Г. фон Гільм. Виконавець Виконавець Г. Гаелін (сопрано), А. Готліб (фортепіано), 1975 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 7563, од. зб. Г – 2506
. «То не снивсь мені чарівний сон», пісня. Композитор Р. Штраус. Виконавці Л. Дороніна, Б. Олександров (фортепіано), 1962 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 8536, од. зб. М – 3972
«День всіх спочилих», романс. Композитор Р. Штраус, автор тексту Г. фон Гільм. Виконавець О. Огнівцев (бас), М. Корольков (фортепіано), 1976 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 7030, од. зб. Г – 2437
«Погана погода», пісня. Композитор Р. Штраус, автор тексту Г. Гейне. Виконавець Г. Гаелін (сопрано), А. Готліб (фортепіано), 1975 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 7564, од. зб. М – 2506
Три пісні Офелії з п’єси «Гамлет» В. Шекспіра, пісня. Композитор Р. Штраус. Виконавець Г. Гаелін (сопрано), А. Готліб (фортепіано), 1975 р.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 7562, од. зб. Г – 2506
Перейти до вмісту