Ріхард Штраус народився 11 червня 1864-го у Мюнхені. Німецький композитор і диригент був дуже різножанровим: нова програмна музика і балети, симфонічні твори і п’єси малих форм, 16 опер, серед яких найскандальніша за всю історію «Саломея» за драмою Оскара Уайльда.

Хлопчик почав музикувати у 4, у 6 замахнувся на увертюру для оркестру. Легкий на підйом і схильний до авантюр уайльдівський бенберист в юності однак закінчив факультет філософії й історії мистецтва у Мюнхені, а тоді карколомно змінив життя, остаточно віддавшись музиці. Першу симфонічну поему «З Італії» виконували, коли авторові сповнилося 24, а ще за рік публіка аплодувала на прем’єрі опери «Дон Жуан», яка зробила його знаменитим.

Ріхард Другий (так називали Штрауса, щоб не плутати з Вагнером), несподівано для себе самого і не даючи на те згоди, волею Геббельса став головою Імперської музичної палати – Третьому Рейхові потрібне було мистецтво найвищого ґатунку. Попервах призначення нітрохи не бентежило молодого композитора, та з часом розбіжностей з режимом більшало, поки автора не оголосили небажаним у країні, на відміну від його творчості. В цілому стосунки з владою були непростими, і наслідки для творчості Штрауса віддзеркалили долю усієї Німеччини. Це одна з суперечностей у його житті, які не можна обійти у спробі наближення до нього самого та історії загалом.

У картинній галереї Флоренції зберігається автопортрет художника XVII ст. Карло Дольчі: поважний, заможний, модно вбраний аристократ із зверхнім поглядом на доглянутому обличчі тримає в руках інший свій автопортрет. На ньому – художник, одержимий своєю справою, байдужий до виявів власної відповідності нормам пристойності. Неохайний, неголений, нечесаний чоловік неблагородної зовнішності, зосереджений на прихованому від глядача полотні. Так в одній людині живуть різні персони, як у Мікеланджело, Вагнері чи Тиціані суміщено звичайне й величне, побутове й неземне. Штраус – непростий об’єкт для біографа. Його потрійна маска людини, композитора і виконавця справи аналізу не полегшує через посилену суперечливість у природі творчої особистості й переважну когнітивну обмеженість суддів. Для наближення до людини-творця потрібний синтетичний, поетичний підхід, здатний вмістити парадоксальність динамічної цілості, що єднає педантичність бізнесмена і сміливість автора «Дон Жуана», холодність вельможі й епатажний фінал «Саломеї», розважливого буржуа у трьох кімнатах і свідка сходу сонця на горі Заратустри.

Ще одна загадка – стрімкий занепад таланту наприкінці життя так само, як впало у духовну деградацію суспільство «надлюдей». Такий несподіваний, що став унікальним в історії музики. Все це: і творчість, і таємниці особистості Ріхарда Штрауса варті того, аби стати осмисленими. Він належить до тих останніх композиторів на межі XIX і XX ст., яких справді люблять і знають.

Найкращі твори Ріхарда Штрауса – романтична повість душі, сміливість молодості й респектабельність класики, високий драматизм світового рівня, іронія і пристрасть. І головне – що бракує сучасному мистецтву – здатність підняти слухача над буденним. «Дон Жуан», «Тіль Уленшпігель», «Смерть і просвітлення», «Дон Кіхот», «Саломея», «Електра», «Кавалер троянд», «Аріадна на Наксосі», пісні – лиш цього досить для помітного місця композитора у неминущому класичному репертуарі.

Окрему нішу виділяють Штраусові-диригенту. У цій ролі він поставав неповторним драматургом, інтерпретатором і … чарівником. Його поведінка за пюпітром була втіленням гідності. Сам Штраус говорив, що диригує «своєю краваткою», керуючи демонами твердою рукою, а публіку поважав за вміння розпізнати новий подих, часом випереджаючи час, і цитував Карла Марію фон Вебера: «Кожний окремо з них – дурень; але разом вони – Божий глас».

У ювілейний рік музика і біографія Ріхарда Штрауса в Німеччині та за її межами стає особливою темою не тільки для музикознавчих дискусій. Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів пропонує долучитися до неї кожного, нагадавши відомі й улюблені мелодії зразків симфонічного, оперного, пісенного, інструментального жанрів доробку композитора, що зберігаються в архівній фонотеці.

---