Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог – умова всього сущого, без початку і кінця, батьківщина людини, Ним створеної, Ним покликаної. У Всесвітній день поезії поговоримо про Слово. Свято, засноване ЮНЕСКО 1999 року, вперше відзначили у 2000 році в Парижі. В Україні – у 2004-му. І здається нам, весна якнайкраще годиться для цієї дати: пора очищення, оновлення для нового життя.

Тож сьогодні є привід замислитися, подібно до мольєрівського персонажа, над тим, що говоримо, виявляється, прозою. А значить, поезія, якщо сьогодні якимсь дивом і має місце у нашому житті, є феноменом іншого виміру, будемо чесні, сучасником занедбаному. Цей факт не позбавляє людину її поетичної складової, але нагадує про злочин онтологічного самогубства, склад якого полягає у відмові від власної природи. Принагідно зазначимо, йдеться про сутнісну відмінність мови буденної, мови-інструмента від художнього слова, що його називаємо поетичним, мистецьким. Не станемо однак пірнати у глибини, таємно все ж сподіваючись спокусити читача до власних пошуків, спробуємо бодай поставити напрямні питання.

Коли говоримо про буденну мову й поезію, то розрізняємо їх на тій підставі, що перша отримує значення винятково у конкретній ситуації, тоді як поетична має позачасовий і позаконтекстуальний характер. Так, Поль Валері пояснив цю відмінність на прикладі золота і грошової купюри: побутову мову слід вважати «банкнотою, цінність якої чи те, що ми цінністю звемо, змушує забути про її паперову сутність. Лиш поетичне слово, як золота монета, має ту вартість, яку символізує. Банкнота – тимчасова альтернатива справжньої цінності, що до неї апелюють папірці». Чи не сталася фатальна підміна золота – папером, сакрального дому буття – засобом ринкової вигоди, політики, мамони, людини – штучним інтелектом, служіння Слову – словом на службі?

Вершинна форма поетичного слова – ліричний вірш, повнота гармонії слова і мистецтва задля втілення найвищої істини. Поезія повертає нас у простір спілкування з горішнім, поет здійснює літургію, людина у тому таїнстві – кіот. Поетове «Будьте взаємно красивими», погодьтеся, у такому, первісному, значенні Слова-Логосу повертає їй заповідане: ставати співтворцем світу, Адамом, котрий, слухаючи Першослово, дає імена неназваному, втілюючи його з небуття до життя. Замислимося, що саме кожен із нас щоразу закликає, розтуливши вуста, чи досить подбали ми про власний храм, аби прийняти Істину?

І поки науковці ламають голову над тим, як зрівняти штучний інтелект із людським, сучасник радо полегшує їм справу, позбувшись «забобонів» – ну от хоч би й загадки свого походження. Потреба у поетичному зникає; з міркувань ергономіки, храм у душі замінюють на материнські плати – і вуаля – ви насолоджуєтеся імітацією, сурогатом ChatGPT

Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів продовжує місію збереження людини у її живих проявах і у служінні Слову зокрема. Тож розпочнемо весну зі створення світу і метанойї. Кількасот аудіозаписів оригінального артистичного читання найкращих зразків світової й вітчизняної літератури від початку минулого століття до сучасності завжди до послуг наших відвідувачів. У пропонованій добірці, присвяченій Всесвітньому дню поезії, ми вирішили наблизити слухачів до цього виду мистецтва з якомога меншою кількістю посередників – авторського виконання. Тільки знаючи смак джерельної води, можна відрізнити її від фізрозчину. Джерела архіву певні. Весна – від класиків української словесності!