«Що йому Гекуба, що він Гекубі..?»

В. Шекспір «Гамлет»

Цей випуск проєкту «З фотолітопису України» особливий: Київ 1940-х, ще два роки тому далекий і невідомий. Сьогодні ж, гадаємо, наші глядачі побудуть у ролі подивованого відкриттям Гамлета – відкриттям незбагненної сили живого зв’язку з минулим. Спостерігатимуть зсув у собі, коли раптом не на словах, а шкірою здатні переживати події, що сталися без них; а незнайомих мертвих назвуть рідними. Склалася унікальна ситуація, коли от тут і тільки тепер через зримі образи камери в одній точці зійшлися наш досвід і досвід предків, відбувається впізнавання себе у них, а їх – у нас. Так впізнають один одного давно розлучені брати, батьки й діти. У тому гамлетівському чи не найважливіше: наша зустріч, неможливість для нас виборсатися з нинішніх і прийдешніх бід, тупиків, бентежного духу – спустошеного духу, – не покликавши і не почувши їх.

Ми не підгадували дату публікації. Нехай у випадковості збігу відбудеться символічна відповідь Гекуби: вони, батьки, за нами, з нами, і ми – як вони – будемо.