Людмила Касян
завідувачка сектору публікації документів
ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0400-7245
Анотація. Мета дослідження – розглянути особливості репрезентацій образу Григорія Сковороди в аудіовізуальних документах та окреслити їх місце серед інших рецептивних практик ХХ століття; охарактеризувати документний масив, присвячений мислителю, у зібранні Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву. Методи дослідження. Підґрунтям дослідження є теоретичні розробки та концепції зарубіжних і вітчизняних науковців у галузі джерелознавства, архівознавства, кінознавства. Робота проведена із використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу на підставі принципів історизму та об’єктивності. При висвітленні теми також були застосовані методи джерелознавчої критики, хронологічний, системний, метод типологічного аналізу. Наукова новизна. Дослідження репрезентації образу Г. Сковороди в аудіовізуальних документах (окрім художнього кіно) ще не було предметом наукових студій. Вивчення процесів і форм свідомого увіковічення визначних постатей вітчизняної культури є важливим і актуальним, адже сприяє розумінню того, яким бачиться минуле, теперішнє і майбутнє суспільства і культури на певному історичному відтинку. Перспективи подальших досліджень. Поза межами нашої розвідки залишилися відеофільми, телепередачі, фотодокументи, створені у ХХІ столітті. Постать і творчість Г. Сковороди сьогодні, у переддень 300-річного ювілею та в умовах російської агресії проти України, є досить артикульованою темою в українському культурному середовищі і подальше вивчення рецепційної динаміки та своєрідності репрезентацій образу мислителя може бути продуктивним напрямом у дослідженнях історичної та культурної пам’яті українського суспільства ХХІ століття. Висновки. Аналіз аудіовізуальних документів із колекції ЦДАЕА, присвячених Г. Сковороді, засвідчив, що вони є цікавими зразками форм культурної пам’яті українського суспільства і вдячним джерелом для дослідження образів та уявлень, що постають у масовій свідомості через фокус аудіовізуальних документів.
Ключові слова: Г. Сковорода,аудіовізуальний документ, кінохроніка, кіножурнал, кінопубліцистика, Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів.
ЮНЕСКО внесла день народження українського філософа, письменника Григорія Савовича Сковороди до переліку визначних дат 2022 року. Це рішення видається цілком закономірним, адже упродовж майже трьох століть інтерес до постаті й творчості Сковороди не зникає, а його світобачення «понині живе й актуальне»[1]. На думку В. Шевчука, це можна пояснити тим, що Сковорода «зумів сказати щось таке сокровенне, що залишиться в міжчассі, не старіючи й не бліднучи. <…> Сковорода сказав про людину і світ, чого не сказали інші»[2].
Ще за життя Г. Сковорода був людиною відомою і шанованою, про нього говорили, писали в листах, переписували й поширювали його твори[3], а поезії та байки-притчі ставали «обов’язковою» частиною репертуару лірників та кобзарів, залишалися у фольклорі й обростаючи різними варіантами.
Перші спроби осмислення феномену Сковороди проявляються у спогадах його сучасників та біографів[4]. Зі збільшенням часової перспективи кількість інтерпретацій життя та творчості, філософських поглядів та ідей Г. Сковороди тільки зростає.
У ХІХ ст. з’являються художні прозові та поетичні твори про мандрівного філософа: роман В. Наріжного «Російський Жилблаз», повість І. Срезнєвського «Майоре, майоре!», поема П. Куліша «Грицько Сковорода», образ Сковороди представлений у повісті Т. Шевченка «Близнята», байках П. Білецького-Носенка. 1894 року С. Русова публікує біографічний нарис «Страннік Григорій Саввич Сковорода». Цього ж року до столітнього ювілею, зусиллями Д. Багалія, Харківське історико-філологічне товариство видає перше зібрання творів Г. Сковороди[5], що значно активізує рецепцію його творчості. Сковорода викликає жвавий інтерес і діаметрально протилежні оцінки, як зазначає І. Франко: «ще й досі висказуються різні, прямо з собою суперечні погляди. Одні називають його містиком, другі раціоналістом, одні порівнюють його з Сократом, другі зі Спінозою, одні бачать у його писаннях пантеїзм, другі – чисте християнство, а вкінці інші не бачать в нім нічого, крім дивацтва, темноти, заплутаного стилю та застарілої бесіди»[6].
Початок ХХ століття інтерес до Г. Сковороди тільки посилив, викликав певну суголосність, адже Сковорода був постаттю «переходу», йому, на переконання В. Шевчука, як і Котляревському доля дала завершити в українській літературі (й не лише в літературі – Л. К.) цілий її великий період, і завершити її спалахом, який запалив своєю енергією покоління нові з новим мислительним потенціалом»[7].
Письменники, митці, вчені кожен у свій спосіб продовжують вибудовувати систему уявлень про Г. Сковороду. Образ філософа зустрічаємо у поезії «Mecum porto» М. Філянського (збірка «Calendarium» 1911 р.), повісті М. Івченка «Напоєні дні» (1924 р.), поемі В. Поліщука «Григорій Сковорода», яку автор означив як «біографічно-ліричний роман з перемінного болісного та веселого життя українського мандрованого філософа» (1929 р.). У 1920 році роботу над поемою-симфонією «Сковорода» почав П. Тичина, праця над твором тривала майже двадцять років. Сковороді присвячують свої твори В. Чередниченко, В. Петров, М. Зеров, Ю. Клен та багато інших. У другій половині ХХ століття побачили світ романи В. Шевчука «Григорій Сковорода» (1969 р.), «Предтеча» (1972 р.), художній життєпис «Григорій Сковорода» І. Пільгука (1971 р.), «Основ’янська повість» І. Ільєнка (1972 р.), біографічна повість «Грирорій Сковорода» І. Драча, С. Кримського та М. Поповича (1984 р.). Не менш інтенсивно освоюється образ мислителя і у поетичних жанрах: до образу Сковороди звертаються М. Рильський, А. Малишко, В. Симоненко, Л. Костенко, В. Підпалий, Б. Олійник, І. Драч, С. Тельнюк, В. Корж, В. Бондар та ін. На кінець ХХ століття художня Сковородіана складає кілька десятків прозових, поетичних та драматичних творів[8].
Починаючи з 1920-х років формується корпус наукових текстів, присвячених життю та творчості Г. Сковороди. Серед найприкметніших варто назвати розвідки М. Могилянського «Григорій Сковорода в українській літературі» (1920 р.), Г. Хоткевича «Григорій Савич Сковорода (український філософ): короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів: з нагоди 125-літньої річниці з дня смерті» (1920 р.), Г. Тисяченка «Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода: його життя та діла 1722–1794» (1922 р.). 1926 р. опубліковано працю Д. Багалія «Український мандрований філософ Г. С. Сковорода». Учений аналізує філософські та художні твори Сковороди, його вплив на сучасне йому суспільство. Праця складається із десяти розділів. Шостий розділ містить бібліографічний покажчик розвідок про Сковороду, починаючи з початку ХІХ ст. по 1920-і рр[9]. 1934 року у Варшаві Д. Чижевський видає «Філософію Г. С. Сковороди»[10].
Багаторічний і один із найавторитетніших дослідників творчості Сковороди, редактор-упорядник його творів, автор фундаментальних «бібліографічного покажчика»[11] та «семінарію»[12] Л. Ушкалов, вказує на те, що вітчизняне сковородинознавство мало хвилеподібний розвиток, на ньому позначилися періоди репресій та ідеологічного тиску на наукову та творчу інтелігенцію, але не зважаючи на це, за підрахунками вченого, на початок 2000-х років опубліковано понад 4 тисячі наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників надзвичайно широкого тематико-проблемного діапазону[13].
Оригіналів прижиттєвих портретів Г. Сковороди не збереглося. До нас дійшла копія аноніма ХІХ століття, виконана олією із прижиттєвого портрета Г. Сковороди, написаного живописцем Лук’яновим, незадовго до смерті філософа, на замовлення його учня М. Ковалинського. На основі цього портрета були створені гравюра невідомого гравера, гравюра П. Мещерякова, офорт В. Мате. Роботу останнього як ілюстрацію використовує у свої монографії Д. Багалій[14]. У першій половині ХІХ століття невідомий художник створив олійний портрет молодого Г. Сковороди із сопілкою[15] (зберігається у фондах Національного музею Літератури України).
У ХХ столітті візуальна рецепція образу Сковороди продовжується. У 1920 р. до образу Сковороди звертається І. Падалка, 1923 р. на замовлення «Книгоспілки» графічний портрет філософа у стилістиці модерну виконує М. Жук, літографії, присвячені мислителю, створюють М. Брукман та М. Уваров. У 1922 р. Г. Кавалерідзе завершує пам’ятник Г. Сковороді у м. Лохвиці Полтавської області. Постать Сковороди набуває «фізичних параметрів», реалізується уявлення про поставу, фігуру, профіль і т. п., через поставу, фізичну тілесність автор прагне передати характер: гідність, незалежність, внутрішню свободу, любомудріє. Над образом Г. Сковороди І. Кавалерідзе працюватиме упродовж усього життя, виконає низку бюстів, встановлених у різних куточках України (Чорнухах, Ковраї, Харкові, Переяславі-Хмельницькому та ін.), пам’ятник Сковороді у м. Києві (1976 р.). І певним чином Кавалерідзевський Сковорода стає канонічним, упізнаваним, проявляєтиметься різними варіаціями у роботах митців наступних поколінь. На сьогодні маємо досить об’ємну і різноманітну Сковородіану в образотворчому мистецтві, представлену станковим живописом, графікою, скульптурою, книжковою ілюстрацією, роботами В. Кушніра, Г. Якутовича, П. Чаговця, О. Сидорука, В. Луцака, Ю. Шкодовського, В. Губенко, Б. Вакса, Г. Єгорової, О. Ройтбурда та ін. Попри відсутність точної прижиттєвої іконографії Сковороди, завдяки масштабності його впливу на нашу культуру і важливості його присутності в ній, образ мислителя не міг просто загубитися в часі, як наголошує мистецтвознавець Д. Клочко: «Щодо Сковороди – немає нічого, але українці змогли його сфантазувати»[16].
Поряд із напрацюваннями сковородинознавства наукового та літературно-образотворчого суспільна й мистецька рецепція Г. Сковороди зафіксована і в аудіовізуальних документах ХХ століття. У зібранні Центрального державного аудіовізуального й електронного архіву «Сковородинівська колекція» налічує 75 документів (з часовим охопленням 1943–2015 рр.) і складається із трьох сегментів: фотодокументи (30 од. обл.), фонодокументи (30 од. обл.) та кінодокументи (15 од. обл.). Переважна їх більшість створена у ХХ столітті й приурочена до відзначення 250-річного ювілею мислителя. Серед фотодокументів можна виділити кілька тематичних груп:
а) фото пам’ятників та бюстів Г. Сковороди. Особливу цінність у цій групі документів становлять фото ескізів та макетів пам’ятника Г. С. Сковороді, роботи І. Кавалерідзе, на Червоній (тепер Контрактовій) площі у м. Києві, встановленого 1976 р. За ними можна простежити і розвиток творчого задуму скульптора, і його викривлення через втручання ідеологічної цензури, яка вплинула на остаточний варіант, спричинила вилучення окремих деталей та додавання нових (наприклад, «взування» босого Сковороди у личаки);
б) фоторепродукції портретів Г. Сковороди, створені українськими митцями ХХ століття;
в) експозиції музеїв Г. Сковороди у смт Чорнухах, м. Переяслав-Хмельницькому, с. Харсики Чорнухинського району Полтавської області;
в) меморіальні місця, пов’язані з життям філософа: відтворена садиба батьків Г. Сковороди у смт Чорнухи Полтавської області, хата в урочищі Левада поблизу Свято-Покровського чоловічого монастиря, в якій жив Г. Сковорода, джерело Г. Сковороди поблизу смт Бабаї Харківської області, пам’ятний знак на місці поховання Г. Сковороди в с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області;
г) різноманітні комеморативні заходи, присвячені Сковороді, наприклад, засідання Всесоюзного ювілейного комітету з відзначення 250-річчя від дня народження Г. Сковороди. (Київ, 24 квітня 1972 р.); урочистий вечір, присвячений 250-річчю від дня народження філософа (Київ, 1 грудня 1972 р.); урочистості з нагоди 250-річчя від дня народження та відкриття пам’ятника Г. Сковороді у м. Лохвиці Полтавської області (29 листопада 1972 р.); проведення традиційної акції «Чистий Сковорода» студентами Національного університету «Києво-Могилянська академія» під час святкування Дня Академії та ін.;
д) робота митців над образом Г. Сковороди: процес зйомок художнього фільму «Григорій Сковорода» на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка (1958–1959 рр.); робота народного артиста УРСР Б. С. Ступка над роллю Г. Сковороди у виставі «Сад божественних пісень» у постановці Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (1990 р.).
Фотодокументи із зібрання ЦДАЕА, на нашу думку, можуть прислужитися у дослідженні рецептивної динаміки образу Сковороди у суспільному просторі й вивчення особливостей комеморативних практик минулого століття.
Фонодокументи представляють художнє читання творів Г. Сковороди. Зокрема у виконанні народного артиста УРСР Д. В. Франька та народного артиста України А. Н. Паламаренка звучать «Басні Харьковські», поезії зі збірки «Сад Божественних пісень». Фонотека архіву містить також записи музичних творів на слова Г. Сковороди: канти у виконанні бандуристки Н. Боянівської, наспіви для хору та симфонічного оркестру, для хору і оркестру народних інструментів І. Гайденка у виконанні Хору ім. П. Майбороди Національної радіокомпанії, «Херувимської» (музика Г. Сковороди) у виконанні хору студентів Київської консерваторії імені П. І. Чайковського. Архівні фонозаписи дозволяють скласти більш повне уявлення про музичну й поетичну Сковородіану ХХ століття.
Кіносковородіана ХХ століття кількісно невелика й представлена жанрами художнього фільму, кіноперіодики та документальної кінопубліцистики. На думку Л. Брюховецької, причина такої недостатньої уваги криється в тому, що «радянська влада, розцінюючи кіно як знаряддя пропаганди, давала доступ на широкий екран тільки тим постатям, творчість яких могла застосувати для власних потреб. Григорій Сковорода – постать масштабна, проте він не відповідав ідеологічній меті радянського кіно»[17]. До сьогодні існує лише один художній фільм, присвячений Г. Сковороді, – стрічка І. Кавалерідзе «Григорій Сковорода» із О. Гаєм у головній ролі. Це перша робота І. Кавалерідзе-режисера після тривалої заборони на кіноматографічну діяльність. Сюжет картини відтворює кілька ключових етапів біографії мислителя: перебування в Петербурзі у придворній капелі, повернення в Україну, вчителювання у В. Томари. Хоча фільм знімався у часи відносної відлиги, як з об’єктивних, так і суб’єктивних причин автори стрічки не змогли уникнути ідеологічних пасток і приписів, зокрема надмірно акцентується увага на антиклерикальній позиції Сковороди, дружбі представників різних національностей поневоленого народу російської імперії і т. п. Детально аналізуючи художні особливості фільму, Л. Брюховецька зазначає: «Спираючись на окремі відомі факти біографії, Кавалерідзе домислює й інтерпретує з ідеологічно «правильної» позиції. Саме тому фільм, навіть у своєму жанрі, подією не став»[18].
Незважаючи на всі недоліки стрічки, це був важливий досвід повернення Сковороди у простір української публічної історії. У кінодокуметалістиці таким поверненням став короткий сюжет у кіножурналі «Радянська Україна» 1944 року, присвячений 150-й річниці від дня смерті мислителя. Візуальний ряд становлять краєвиди села Сковородинівка на Харківщині, показано могилу Г. Сковороди. У дикторському тексті йдеться про те, що «вся країна відзначає 150-річчя з дня смерті її видатного сина»[19]. Окрім інформаційної функції сюжет покликаний нести ідеологічне навантаження, що є головним і вкрай важливий з огляду воєнні події того часу (спостерігається ущільненість дикторського тексту порівняно з «розрідженим», довгоплановим візуальним рядом). Сковорода інтерпретується як консолідуючий символ радянського народу, близький і зрозумілий всій радянській країні в радянському інтернаціональному контексті.
Наступне звернення до постаті Г. Сковороди відбудеться 1958 р. Кіносюжет[20] із кіножурналу «Україна сьогодні» є своєрідним анонсом, який інформує про завершення зйомок художнього фільму «Григорій Сковорода» й демонструє робочі моменти на знімальному майданчику. Після цього одиничного сюжету триває перерва в 14 років і лише в 1972 р., у зв’язку з відзначенням 250-річчя, кіножурнали «Радянська Україна» та «Піонерія» висвітлюють ювілейні заходи по вшануванню Г. Сковороди у режимі реального часу. Кадри кінохроніки зафіксували засідання Республіканського ювілейного комітету зі святкування 250-річчя Г. Сковороди[21], відкриття пам’ятників у населених пунктах, пов’язаних із його життям та діяльністю, літературно-меморіального музею в м. Переяславі-Хмельницькому Київської області, урочисте засідання в м. Києві з нагоди ювілею[22], відкриття літературно-меморіального музею в с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області та меморіальної дошки в м. Охтирці Сумської області, пам’ятника Г. С. Сковороді у м. Лохвиці та на його батьківщині, в смт Чорнухи Полтавської області[23], урочисте відкриття пам’ятника Г. Сковороді у м. Києві 1976 р[24]. На окрему увагу заслуговує сюжет із розповіддю І. Кавалерідзе про його роботу над першим пам’ятником Сковороді у м. Лохвиці 1922 р.[25]
У 1972 році в рамках святкових заходів на студії «Укркінохроніка» було закінчено зйомки двох документально-публіцистичних фільмів: «Григорій Сковорода»[26] (режисер І. Лозянко) та «Відкрий себе»[27] (режисер Р. Сергієнко). Автори першої стрічки створюють образ Сковороди через традиційний біографічний наратив: від народження до смерті із хронологічним відтворенням дат та подій життя, як вузлових поворотів сюжету. Біографічна канва становить основу дикторського закадрового тексту, який підкріплюється візуальним рядом, у якому зміксовано графічні зображення Сковороди ХІХ століття, види Києва, Петербурга ХVIII століття, скульптурні портрети і пам’ятники філософу ХХ століття, вид музейних експозицій, присвячених Сковороді, місця пов’язані із його життям та творчістю. До фільму включено розповідь І. Кавалерідзе про роботу над пам’ятником, кадри із художнього фільму, коментарі сучасних жителів с. Сковородинівки щодо життя мислителя, відтворено роботу ювілейного комітету. Таким чином автори прагнули відтворити «вмонтованість» Сковороди в українську історичну тяглість Від минулого до сьогоження. У стрічці присутні усталені ідеологічні кліше: «великий народний філософ», «невтомний, непримиримий борець проти кріпосників та церковників», котрі нав’язують глядачеві стереотипні уявлення.
Якщо стрічка «Григорій Сковорода» є розповіддю про Сковороду, то авторський колектив стрічки «Відкрий себе» (автори сценарію М. Шудря і В. Костенко, режисер Р. Сергієнко, оператор О. Коваль, науковий консультант В. Шинкарук) намагався не просто розповісти про Сковороду, а наблизити його до сучасників через його ж слово, розкодувати сковородинівські символи і метафори, показати в ідеях мислителя ґрунт для осмислення проблем сучасності. Людина і сенс її життя, суверенність людської особистості, вільний розвиток творчих начал у людині, сродність праці, необхідність пізнання себе як шлях до щастя – це в умовах командної системи й ідеологічного тиску, нівелювання індивідуального, підпорядкування внутрішнього зовнішньому звучало надзвичайно актуально і гостро. Художнє вирішення стрічки здійснене у метафорично-алегоричній стилістиці українського поетичного кіно: візуальний ряд становить важкий і працемісткий процес виливання у бронзі пам’ятника Сковороді (реставрація у скульптурній майстерні Держбуду УРСР першого цементного пам’ятника, встановленого у Лохвиці 1922 р.), закадровий текст – цитати з творів та листів Г. Сковороди, озвучені І. Миколайчуком та К. Степанковим. Постає візуально-звуковий сковородинівський образ пізнання людиною себе і осягнення через себе Бога. Через півтора десятка років Р. Сергієнко так прокоментував творчий задум фільму: «Замість прозового, холодного, як казенний шкільний урок, замість офіційного викладу ідей Сковороди ми всіма засобами – і не в останню чергу вишуканим зображенням – прагнули передати поетичний світ мислителя, красу цього світу»[28]. Фільм викликав лавину звинувачень від партійних функціонерів і керівництва Держкіно, на карб ставилася «недостатня кількість соціальних характеристик, смислова розпливчастість авторського тексту, ускладнененість образно-композиційної конструкції»[29], вказувалося, що «вийшов не критичний аналіз – вийшла апологетика Сковороди»[30]. Незаклішований Сковорода викликав страх і роздратування.
Після численних комісій і переробок (було дознято новий пролог і епілог, вилучено окремі фрагменти Сковородинівських текстів, вставлено пасажі про дружбу народів, класову нерівність і т.п.) фільм все ж таки було прйнято і виготовлено 30 прокатних копій, але через місяць на бази кінопрокату «було надіслано суворий циркуляр повернути копії до Києва і знищити»[31]. На щастя, оригінал стрічки не був знищений і 1975 р. надійшов на зберігання до Державного архіву кінофонофотодокументів УРСР. У супровідному листі від студії «Укркінохроніка» зазначається: «Українська студія хронікально-документальних фільмів просить прийняти на зберігання фільм «Відкрий себе» – 4 ч., режисер Р. Сергієнко, випуск студії 1972 р. В комплекті лише негатив зображення – 4 ч., негатив фонограми, кіноролики – 4 ч. Лаванду (проміжна копія для створення прокатних копій – Л.К.) студія не виготовляла у зв’язку з тим, що фільм не рекомендовано на екран керівництвом Держкіно УРСР»[32]. У 1988 р. Р. Сергієнко та О. Коваль за збереженою в архіві версією стрічки та фрагментами первісного (безкупюрного) варіанту, які збереглися у режисера, відновили фільм 1972 р.[33] Творча група стрічки «Відкрий себе» у 1991 р. була нагороджена Шевченківською премією.
Творчі ідеї Р. Сергієнка та О. Коваля знайшли свій розвиток у кінематографі незалежної України. З. PЗЗЗа сценарієм В. Шевчука та О. Шевченка режисер В. Політов у на студії «Укртелефільм» 1995 р. створив стрічку «Пейзаж душі після сповіді»[34]. Це досить детальна біографія Г. Сковороди, «розказана ним самим». Для створення візуального ряду режисер використовує зображення Сковороди ХІХ–ХХ століття, біогеографію (місця пов’язані з життям філософа), залучає постановочні засоби для створення реальності, застосовує прийом реконструкції, зокрема уводить постать Сковороди, який перебуває у різних локаціях (роль філософа виконує А. Білоус) при цьому звуковий ряд існує тільки за кадром, що надає зображенню документальності. Закадровий тексту складається із листів, фрагментів творів Сковороди, біографічний фактаж вибудовується у вигляді монологу-сповіді від імені самого мандрівного філософа, його роздуму над власним життям і над сенсом життя взагалі та сутністю людської природи. Як музичний супровід звучать твори Й.-С. Баха, В. А. Моцарта, А. Веделя, Г. Сковороди, що посилює драматичність дії. Режисер домагається створення ефекту невидимого діалогу, дружньої розмови між близькими людьми Г. Сковородою і глядачем, в ході якого й має відбутися осягнення і привласнення глядачем творчої спадщини мислителя.
Як свідчить вище викладений матеріал, постать і творча спадщина Г. Сковороди потрапляла у фокус різноманітних літературних, образотворчих, аудіовізуальних візій та наукових студій ХХ століття. Його намагалися, як пристосувати до ідеологічних постулатів, так і по-справжньому пізнати. Але Г. Сковорода, за влучним означенням В. Шевчука, й досі залишається «пізнаним і непізнаним Сфінксом», шлях до якого долає кожне нове покоління у прагненні зрозуміти вічні істини і самих себе. А ауліовізуальні докменти як новітня рецептивна практика дозволяють з’ясувати, що і як ми пам’ятаємо, і які процеси впливають на формування нашої картини світу й історичної пам’яті нації.
Література
- Багалій Д. І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків: Держвидав України, 1926. 397 с.
- Брюховецька Л. Арештовані фільми в України. Цензура в українському кіно. мовчання // Поетичне кіно: заборонена школа / упорядн. Л. Брюховецька. К.: АртЕк, 2001. С. 246–249.
- Брюховецька Л. І. Постать Григорія Сковороди в українському кіномистецтві// Григорій Сковорода у сучасному багатовимірному світі: зб. тез VIIІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 16 листопада 2022 р.) / за ред. чл.-кор. НАН України, д-ра філос. наук, проф. В. П. Мельника. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. С. 37–41.
- Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. Харків: Оригінал, 2002. 96 с.
- Пінчук Т. С. Григорій Сковорода і наш час: навч. посіб. Луганськ, 1998. 74 с.
- Сергієнко Р. Про Григорія Савича, Сергія Даниловича і наше мовчання // Поетичне кіно: заборонена школа / упорядн. Л. Брюховецька. К.: АртЕк, 2001. С. 296–301.
- Ушкалов Л. В. Григорій Сковорода: семінарій. Харків: Майдан, 2004. 876 с.
- Ушкалов Л. В. Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник. Харків: Акта, 2002. 528 с.
- Ушкалов Л. В. Творчість Григорія Сковороди крізь призму статистики // Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури Київ: Факт, 2007. С. 74–83. URL: http://www. instukr. lviv. ua/files/23/400Ushkalov.pdf (дата звернення: 10.11.2022).
- Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди. Варшава, 1934. 224 с. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0005514 (дата звернення: 30.11.2022).
- Шевчук В. Великий мислитель українського народу // Сковорода Г. С. Життя наше – це подорож / упоряд. В. Шевчук. Львів: Апріорі, 2021. С. 3–9.
[1] Бутиріна М. В. «Не спійманий світом»: обґрунтування ідеї лонгріда-реконструктора, присвяченого життєвому шляху Г. Сковороди // Григорій Сковорода у сучасному багатовимірному світі: зб. тез VIIІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 16 листопада 2022 р.) / за ред. чл.-кор. НАН України, д-ра філос. наук, проф. В. П. Мельника. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. С. 41.
[2] Шевчук В. Великий мислитель українського народу // Сковорода Г. С. Життя наше – це подорож / упоряд. В. Шевчук. Львів: Апріорі, 2021. С. 5.
[3] Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. Харків: Оригінал, 2002. 96 с.
[4] Ковалинський М.Життя Григорія Сковороди // Корені на парості: укр. генеалогікон / упоряд. Валерій Шевчук. Київ: Либідь, 2008. С. 354–386; Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. Харків: Оригінал, 2002. 96 с.
[5] Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794–1894 г.). Харьков: Типография губернского правления, 1894. СХХХІ, 352 с.
[6] Франко І. Сочинения Григория Саввича Сковороды // Зібр. творів: у 50 т. Київ: Наук. думка,1981. Т. 29: Літературно-критичні праці (1893–1895). С. 437.
[7] Шевчук В. Зазнач. твір. С. 8.
[8] Пінчук Т. С. Григорій Сковорода і наш час: навч. посіб. Луганськ, 1998. 74 с.
[9] Багалій Д. І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків: Держвидав України, 1926. 397 с. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=8630 (дата звернення: 30.11.2022).
[10] Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди. Варшава, 1934. 224 с. (Праці українського наукового товариства. Серія. Філософська, Т. 24, Кн. 1). URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0005514 (дата звернення: 30.11.2022).
[11] Ушкалов Л. В. Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник. Харків: Акта, 2002. 528 с.
[12] Ушкалов Л. В. Григорій Сковорода: семінарій. Харків: Майдан, 2004. 876 с.
[13] Ушкалов Л. В. Творчість Григорія Сковороди крізь призму статистики // Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури Київ: Факт, 2007. С. 78. URL: http://www. instukr. lviv. ua/files/23/400Ushkalov.pdf (дата звернення: 10.11.2022).
[14] Багалій Д. І. Зазнач. твір. С. 5. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=8630 (дата звернення: 30.11.2022).
[15]Невідомий портрет Григорія Сковороди. URL: http://museumlit.org.ua (дата звернення: 10.12.2022).
[16]Клочко Д. Як виглядав філософ Григорій Сковорода? Якою була його справжня зовнішність? Портрет на тлі України. URL: https://www.youtube.com/watch?v=onFauOGKS9Y (дата звернення: 10.12.2022).
[17]Брюховецька Л. І. Постать Григорія Сковороди в українському кіномистецтві// Григорій Сковорода у сучасному багатовимірному світі: зб. тез VIIІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 16 листопада 2022 р.) / за ред. чл.-кор. НАН України, д-ра філос. наук, проф. В. П. Мельника. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. С. 37.
[18] Брюховецька Л. І. Зазнач. твір. С. 39.
[19]ЦДАЕА (Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів). Од. обл. 194.
[20] ЦДАЕА. Од. обл. 1803.
[21] ЦДАЕА. Од. обл. 5069.
[22] ЦДАЕА. Од. обл. 5091.
[23] ЦДАЕА. Од. обл. 5390, 5401.
[24] ЦДАЕА. Од. обл. 6651.
[25] ЦДАЕА. Од. обл. 5059.
[26] ЦДАЕА. Од. обл. 5326.
[27] ЦДАЕА. Од. обл. 5506.
[28] Сергієнко Р. Про Григорія Савича, Сергія Даниловича і наше мовчання // Поетичне кіно: заборонена школа / упорядн. Л. Брюховецька. К.: АртЕк, 2001. С. 299.
[29] Брюховецька Л. Арештовані фільми в України. Цензура в українському кіно. мовчання // Поетичне кіно: заборонена школа / упорядн. Л. Брюховецька. К.: АртЕк, 2001. С. 249.
[30] Сергієнко Р. Зазнач. твір. С. 298.
[31] Сергієнко Р. Там само. С. 299.
[32] ЦДАЕА. Од. обл. 5506.
[33] ЦДАЕА. Од. обл. 10972.
[34] ЦДАЕА. Од. обл. 12162.