Касян Л. Г. Образ Григорія Сковороди в аудіовізуальних документах XX століття (до 300-річчя від дня народження). Архіви України. 2022. № 4 (№ 333). С. 245–256

Людмила Касян
завідувачка сектору публікації документів
ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0400-7245

Анотація. Мета публікації полягає у висвітленні ролі ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного у процесі наукової та професійної комунікації у контексті розвитку української архівознавчої науки і практики. Особлива увага приділяється аналізу участі співробітників архіву у формальній науково-практичній комунікації, зокрема презентації їхнього доробку на шпальтах науко-практичного журналу «Архіви України», характеристиці векторів науково-професійного пошуку. Методи дослідження. Підґрунтям дослідження є теоретичні розробки та концепції зарубіжних і вітчизняних науковців у галузі соціальних комунікацій, наукової й професійної комунікації. Робота проведена із використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу на підставі системного підходу, принципів історизму та об’єктивності. При висвітленні теми також були застосовані хронологічний, структурно-типологічний, проблемно-тематичний, жанрово-видовий методи.

Наукова новизна статті полягає у з’ясування значення ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного у формальній науково-професійній комунікації і його впливу на розвиток аудіовізуального архівознавства і архівних практик по збереженню аудіовізуальної спадщини. Висновки. ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного є важливим суб’єктом соціокультурної й наукового-професійної сфери та активним учасником професійної та наукової комунікації. Дослідження засвідчило, що наукові й науково-методичні праці його співробітників відіграли значну роль у виробленні науково-методичних, фахових засад зберігання і використання аудіовізуальної спадщини нашої держави. За сучасних умов стрімкого розвитку інформаційного суспільства, зростаючої ролі інформаційно-комунікаційних технологій вбачається перспективним подальше дослідження різних форм науково-професійної комунікації, зокрема неформальної та електронно-опосередкованої, у науково-фаховому архівному середовищі.

Ключові слова: наукова комунікація, професійна комунікація, архів,ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного, канал комунікації, науково-практичний журнал, архівне середовище, аудіовізуальна архівістика.

Комунікація є однією із фундаментальних засад існування соціуму, необхідною умовою та водночас результатом соціальної взаємодії, єднальною ланкою у структурі інтелектуального капіталу. На сьогодні існує значна кількість наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених широкому спектру проблем комунікаційної діяльності від загальної теорії комунікації до її спеціальних видів та різних галузевих і функціональних аспектів.

З другої половини ХХ століття зростає усвідомлення важливості наукової комунікації у науково-пізнавальному процесі й відповідно збільшується інтерес учених до питань наукової та професійної комунікації Проблематику наукової комунікації в ХХІ ст. розглянуто у студіях таких дослідників, як О Бєліков[1], О. Бачинська, Р. Мірошник, Г. Кундицька[2], Я. Горбенко[3], Н. Зелінська[4], Л. Костенко[5], В Корнієнко[6], Л Литвинова[7], Т. Яхонтова[8], С. Романчук[9], К. Фишбах, П. Глор, Д. Шодер[10] та ін.

Особливості наукової та професійної комунікації у документно-інформаційній сфері були предметом дослідження В. Бездрабко[11], Л. Демчиної[12], В. Сошинської[13], І. Соколової[14], Г. Шемаєвої[15], А. Ямчук, В. Євтушенко, Т. Куранди[16] та ін.

Наукова комунікація розглядається як «обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами»[17] і «становить ядро професійної діяльності вчених»[18]. Наукові комунікації трактуються також як «складна, багаторівнева динамічна система, сукупність взаємозв’язків які постійно змінюються і трансформуються»[19].

У процесі обміну інформацією традиційно виділять чотири базових елементи: відправник, повідомлення, канал передачі інформації, одержувач. Таким чином комунікація є різновидом взаємодії між певними суб’єктами (відправник, одержувач) за посередництвом певного об’єкта (повідомлення).

Суб’єкт наукового спілкування є «внутрішньо диференційованим у просторі й часі, включеним у різноманітні зовнішні зв’язки – ціннісно-світоглядні, нормативно-регулятивні, субординаційно-координаційні, історико-наукові»[20]. Суб’єктами наукової комунікації можуть бути: а) окремий учений; б) науковий колектив, наукова група, об’єднана інституційно, чи та, що виникла неформально (школа, напрямок, «невидимий коледж»); в) наукове співтовариство вчених. Об’єктом наукового спілкування є «знання, яке розглядається як пізнавальна і соціальна цінність»[21]. Між комунікантом (відправником) та реципієнтом (одержувачем) встановлюється канал (спосіб обміну, передачі інформації), який забезпечує можливість безпосередньої чи опосередкованої наукової комунікації.

Важливим критерієм характеристики наукової комунікації є наявність документально зафіксованих або незафіксованих форм наукової інформації. Відповідно до нього наукова комунікація поділяється на формальну та неформальну. Під формальною комунікацією розуміють «набір засобів та процесів, що призводить до появи наукових публікацій, зокрема статей та монографій»[22], «неформальна комунікація – це ті види та форми спілкування вчених, котрі не передбачають обов’язкової появи наукових робіт»[23].

Надзвичайно важливим складником будь-якої фахової діяльності є професійне спілкування. Професійна комунікація сприяє підвищенню фахового рівня працівників, розвитку галузі загалом, дозволяє застосовувати інноваційні підходи у практичній діяльності та актуалізувати напрями наукових досліджень. У широкому сенсі професійну комунікацію розглядають, як процес обміну інформацією між фахівцями. Американський учений Гарольд Ллойд Гудол під поняттям професійної комунікації розуміє різні форми спілкування (усні, документні, безпосередні та електронно-опосередковані) на робочому місці[24]. Українська дослідниця Вікторія Сошинська пропонує таке визначення: «професійна комунікація є специфічною формою групових соціальних відносин, за яких відбувається обмін інформацією та професійна взаємодія фахівців тієї чи іншої сфери діяльності для виконання поставлених науково-виробничих завдань і досягнення необхідних науково-практичних результатів»[25]. Науковиця зазначає, що структура і функції наукової та професійної комунікацією мають багато спільного і «між суто науковою та виключно професійною комунікацією відсутнє чітке розмежування, оскільки первинні суб’єкти комунікації (вчені та фахівці) тісно пов’язані між собою, працюють в одних і тих самих колективах, беруть участь у спільних заходах, а частина фахівців упродовж 5–10 років своєї професійної діяльності здобувають науковий ступінь та переходять у ранг науковців, не залишаючи при цьому активної професійної діяльності в галузі»[26].

Архіви є важливими суб’єктами соціокультурної й наукового-професійної сфери. Вони «беруть активну участь у процесах державотворення, сприяють успішному виконанню важливих управлінських й адміністративних функцій, розвитку економіки, втіленню цінних наукових і культурних проектів»[27].

Питання функціонування архівів як соціо-комунікаційних структур, центрів соціальної, наукової та професійної комунікації розглядалися у працях С. Кулешова[28], М. Васильченка[29], Л. Божук[30], З. Свердлик[31], Л. Касян[32] та ін. М. Васильченко запропонував увести до наукового обігу термін архівокомунікологія – «напрям в архівній науці, який вивчає, досліджує, аналізує діяльність, місце, роль, структуру, функції, історію, сучасний стан і перспективи розвитку архіву в системі соціальних комунікацій»[33].

Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного (далі – ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного) є однією із найстаріших архівних установ України, 20 червня 2022 р. виповнилося 90 років від дня його створення. ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного єдиний державний архів, створений спеціально для зберігання аудіовізуальних документів, на сьогодні це найбільше архівосховище аудіовізуальної інформації в державі.

Упродовж усього часу свого існування ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного поряд із виконанням основних функцій збереження документів та створення необхідних умов для їх найширшого використання був професійним науково-методичним центром з широкого кола питань, що стосувалися кіно-, фото-, фоно-, відеодокументів, і відповідно суб’єктом професійної та наукової комунікації.

Сучасні напрями інформаційної діяльності архіву охоплюють різні види комунікаційної взаємодії, але з огляду на широту і різноаспектність теми, у нашій розвідці ми розглянемо лише участь співробітників установи у формальній професійно-науковій комунікації.

Більшість дослідників ядром наукових комунікацій і найпотужнішим каналом формальної наукової та професійної комунікації вважають періодичні видання, зокрема журнали. Журнальні статті займають перше місце серед джерел інформації, якими користуються вчені, «саме журнальна стаття залишається, незважаючи на всі зміни в технології, «атомом наукового зв’язку»[34].

Вже сімдесят п’ять років головним періодичним виданням архівної галузі України є науково-практичний журнал «Архіви України», котрий став авторитетним майданчиком для апробації наукових пошуків і «ретранслятором» професійної галузевої інформації. Перший номер журналу з’явився 1947 р. під назвою «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління МВС УРСР», 1965 р. він був перейменований у науково-інформаційний бюлетень «Архіви України», 1990 р. його перетворено на науково-практичний журнал. Події та етапи в історії видання тісно пов’язані зі змінами, котрі відбувалися в історії українського суспільства та держави[35].

Публікації співробітників ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного (Всеукраїнського центрального фотокіноархіву, з 1943 р. – ЦДАФФКД УРСР, з 1953 р. – ЦДАКФФД УРСР, з 1992 р. – ЦДКФФА України, з 1998 р. – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного) з’являлися на сторінках журналу в рубриках «Статті та повідомлення», «Документи», «Огляд літератури та джерел», «Огляди джерел та документальні нариси», «Обмін досвідом», «Консультації», «Запитання і відповіді», починаючи з 1948 року.

Зі зрозумілих причин, у матеріалах, які друкувалися до другої половини 1980-х років, поряд із цінною науково-фаховою інформацією часто присутні ознаки політичної кон’юнктури та ідеологічного тиску.

Тематичне коло публікацій окреслюється питаннями комплектування, описування та упорядкування, забезпечення збереження, обліку та експертизи фото-, кіно-, фонодокументів, створення довідкового апарату та особливостей ефективного використання документів, висвітлення важливих етапів функціонування архіву, організації діяльності та вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення. У розвідках узагальнюється практичний досвід колективу архіву. Часто та чи інша публікація є першою спробою теоретичного осмислення і практичного вирішення питання, яке набуває подальшого розвитку в архівознавчій науці.

Так, у статті директора архіву Г. Пшеничного «Досягнення Центрального фото-фоно-кіноархіву»[36] вперше коротко висвітлюється історія створення архіву, процеси інституалізації установи до 1941 р. та відновлення його роботи в 1943 р., охарактеризовано кількісно-видовий склад документів 1932–1940 рр., та 1943–1948 рр., матеріально-технічне оснащення, проаналізовано особливості використання фотодокументів у відбудові народного господарства, зокрема використання довоєнних фотознімків для проєктування і відновлення зруйнованих нацистами споруд, а також експонування документів на виставках.

Питання організації роботи з використання документальних матеріалів знайшло своє продовження у наступних працях Г. Пшеничного. У розвідці «Із досвіду підготовки виставок документальних матеріалів Центральним державним архівом кіно-фото-фоно-документів УССР»[37] автор, узагальнюючи досвід роботи ЦДАКФФД УРСР по організації виставок фотодокументів, пропонує алгоритм підготовки виставок та критерії відбору документів. При цьому Г. Пшеничний висловлює низку слушних зауважень, які й до сьогодні не втратили своєї актуальності, наприклад, при підготовці виставки «потрібно прагнути експонувати більше маловідомих документів, оскільки вони висвітлюють подію новими фактами і викликають більший інтерес у глядачів. Крім змісту, необхідно звертати увагу і на композицію, тобто на розміщення деталей на знімку і на оригінальність документа»[38]. У статті «Кіно-фото-фонодокументи на службу соціалістичному будівництву»[39] розглядається питання популяризації архівних матеріалів та передумов їх успішного використання, такими, на думку автора, є широке і всебічне інформування зацікавлених установ, організацій, підприємств і осіб про наявність і зміст матеріалів в архіві та висока якість науково-технічного упорядкування документів, стану описів, монтажних листів  і правильної систематизації кіно-фото-фонотеки.

У другій половині 1950-х років спостерігається відновлення і нарощування потужностей вітчизняної фотокінопромисловості й збільшення фото та кінодокументів у інформаційному просторі. Інтенсифікується робота архівних установ по їх збору і забезпеченню збереженості. Зростає попит на використання архівних візуальних матеріалів. У перші повоєнні роки кіно-фотодокументи республіканських та обласних установ концентрувалися переважно в Центральному державному архіві кіно-фото-фонодокументів УРСР і відсутність «документальної бази» в регіонах ускладнювало їх використання. У зв’язку з цим та із величезним нагромадження фотодокументів постало питання про концентрацію фотодокументів місцевих установ в обласних архівах.

Ці виклики не залишилися поза увагою співробітників ЦДАКФФД УРСР, які вже мали значний досвід і напрацювання з науково-технічного опрацювання фотодокументів. Начальник фотовідділу М. Базанова[40] зазначає низку заходів та конкретних поточних і перспективних видів робіт, котрі повинні виконати обласні архіви, готуючись до приймання на зберігання фотодокументів, авторка дає конкретні рекомендації що до їх втілення. Це стосується облаштування сховищ фотодокументів, визначення джерел комплектування, обліку і збереження фотодокументів, умов зберігання негативів, оскільки вони «більше ніж папір реагують на підвищення та зниження температури і вологості повітря»[41], правильне описування фотодокументів, створення анотацій до документів та тематичної фототеки.

Особливості розшифрування і складання анотацій на фотодокументи М. Базанова деталізувала в окремій роботі[42], наголошуючи, що «найважливішими елементами упорядкування фотодокументів є їх розшифровка і складання анотацій, від якості яких залежить успіх використання цих документів для наукових і практичних цілей»[43].

Питання відбору фотодокументів на постійне зберігання висвітлено у праці співробітниці архіву Л. Квітченко[44]. Авторка характеризує різні види фотодокументів (подієві знімки, фотоетюди, знімки людей) і означує критерії відбору кожного з них. Так, серед документів, що зафіксували події широкого розголосу (демонстрації, вибори і т.п) і відзначаються зовнішньою схожістю й великою кількістю варіантів та дублів «треба виявити фото, які підкреслюють специфічні риси й властивості події, її індивідуальність»[45]. Щодо відбору фотодокументів із зображенням людей Л. Квітченко зауважує: «Невірно вважати, якщо в архіві є портрет певної людини, то інші її портрети або знімки не потрібні. Але фотознімки однієї людини повинні в сукупності давати найбільш повну, широку і всебічну уяву про людину в трудовій діяльності, навчанні, участь у суспільній праці тощо»[46]. Вона також радить звертати увагу на фотолюбителів як джерела комплектування архіву, бо вони «створюють дуже цікаві фотознімки, висвітлюючи такі події і факти, які не завжди відображені в офіціальній фотохроніці»[47].

Про особливості комплектування архівних установ кінодокументами йдеться у розвідках Г. Пшеничного[48], М. Базанової[49]. Автори подають перелік джерел комплектування, що включає республіканські, обласні, відомчі кіно-телестудії, кіновідділи та кінолабораторії, характеризують носії інформації, супровідну документацію, розглядають питання експертизи цінності кінодокументів, пояснюють та деталізують окремі аспекти критеріїв змістовності документів, за якими відбувається наукова експертиза кінодокументів. На час друку цих матеріалів такий фаховий аналіз був дуже своєчасним і затребуваним, оскільки обласні державні архіви працювали з документами на паперовій основі й не мали достатнього досвіду роботи з кінодокументами, а за рішенням Колегії архівного управління при Раді Міністрів УРСР та Наказом начальника Архівного управління при Раді Міністрів УРСР № 41 від 7 вересня 1971 р.[50] облдержархіви повинні були розпочати організацію відбору і прийому на державне зберігання кінодокументів на триацетатній негорючій основі.

М. Базанова у своїй роботі також звертає увагу на важливі фактори, які обов’язково потрібно враховувати при відборі кінодокументів на державне зберігання. Зокрема вона акцентує увагу на тому, що при відборі кінодокументів потрібно не лише ознайомлюватися з текстом супровідної документації (монтажними листами чи описами планів зйомки), а обов’язково робити перегляд матеріалу, брати до уваги технічний стан плівки та якість описової документації. Як досвідчений фахівець і на той час заступник директора спеціалізованого архіву, М. Базанова обґрунтовує необхідність брати на зберігання різні види кінодокументів: «До державних архівів потрібно приймати всі періодичні кіножурнали і спецвипуски, бо саме періодика є найпослідовнішим джерелом інформації про події. Слід приймати також усі документальні фільми і нариси, оскільки творці їх з маси знятих плівок відібрали найцінніші кадри»[51].

Досвідом організації та особливостями обліку кінодокументів у ЦДАКФФД УРСР ділиться у своїй розвідці Л. Пількевич[52].

З 1960-х років архівісти-практики і науковці почали нітроплівки на негорючу триацетатну основу. ЦДАКФФД УРСР був однією із перших у країні установ, яка безпосередньо взялася за розв’язання цього питання. Теоретичні аспекти і практичні результати цієї роботи представлені у публікаціях кандидата історичних наук, директора архіву О. Коваленка[53] та начальника забезпечення збереженості документів А. Шелест[54]. Фахівцями архіву, із врахуванням набутого досвіду, аргументовано доводиться, що саме переведення документів на триацетатну основу сприяє їх безпечному довготривалому зберіганню, проаналізовано особливості переведення на чорно-білу плівку кольорових кінодокументів, усунення розходжень між негативом зображення і позитивом, між негативом зображення і негативом фонограми, висвітлено етапи роботи архіву по перекопіюванню кінодокументів на безпечну плівку і доукомплектування комплекту кінодокументів відсутніми елементами, створення страхового фонду документів.

Зі здобуттям Україною незалежності, реформуванням архівної галузі, появою нового покоління фахівців тематичний діапазон наукових публікації співробітників ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного значно розширився. З’явилися праці, присвячені раніше забороненим темам[55], розвідки, які висвітлюють джерельний потенціал окремих аудіовізуальних документів і документних масивів у контексті комеморативних практик[56], біографічних досліджень[57]. Роботи, присвячені історії архівної справи, теоретичним і науково-практичним проблемам сучасного архівознавства. В цьому контексті особливо слід відмітити науковий доробок кандидата історичних наук, багаторічного заступника директора архіву Т. Ємельянової. У низці публікацій науковиці висвітлено важливі етапи в історії організації збереження аудіовізуальної спадщини, розвитку вітчизняного та зарубіжного «аудіовізуального архівознавства»[58]. Дослідниця увела до наукового обігу відомості про доробок українських архівістів[59], співробітників центрального державного кінофотофоноархіву України, Г. Пшеничного, М. Базанової, Н. Слончак.

Т. Ємельянова приділяє значну увагу аналізу трансформаційних процесів, які відбуваються в основних напрямах роботи по збереженню та використанню аудіовізуальних документів під впливом нових інформаційно-комунікаційних технологій. Зокрема йдеться про зміни в «традиційних» архівних методах і засобах описування, створення інструментів пошуку й оприлюднення (включаючи забезпечення віддаленого доступу) аудіовізуальних документів[60], обґрунтування засад та технологічних рішень створення цифрових копій документів, формування фонду користування[61].

Теоретичні та науково-практичні праці співробітників архіву публікувалися також на шпальтах таких фахових часописів, як щорічник Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства «Студії з архівної справи та документознавства», «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Серія «Історія».

Роль професійно-наукової комунікації у розвитку вітчизняної архівістики важко переоцінити. У різні, часом дуже складні періоди, вона була важливим стимулом і рушієм для наукових, фахових пошуків і звершень, сприяла професійному зростанню архівістів-практиків і науковців-архівознавців. Не останнє місце у цьому процесі посідав ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного як науково-методичний центр по роботі з аудіовізуальними документами. Наукові й науково-методичні праці його співробітників відіграли значну роль у вироблення науково-методичних, фахових засад зберігання і використання аудіовізуальної спадщини нашої держави.

REFERENCES

1. Bachyns’ka, O. M., Miroshnyk, R. O., & Kundyts’ka H. S. (2021). Naukovi komunikatsii: istoriia rozvytku ta suchasni tendentsii [Scientific communications: history of development and current trends]. Norwegian Journal of development of the International Science, 58, 28–31. Retrieved from https://cyberleninka.ru/article/n/naukovi-komunikatsiyi-istoriya-rozvitku-ta-suchasni-tendentsiyi/viewer [in Ukrainian].
2. Bandura, M. V. (2017).  Nadijnyj suputnyk arkhivistiv ta istorykiv [A reliable companion of archivists and historians]. Arkhivy Ukrainy, 5–6, 103–138. [in Ukrainian].
3. Bazanova, M. (1959).  Kontsentratsiia fotodokumentiv mistsevykh ustanov [Concentration of photo documents of local institutions].  Naukovo-informatsijnyj biuleten’ Arkhivnoho upravlinnia MVS URSR, 1, С. 51–57. [in Ukrainian].
4. Bazanova, M. (1960). Rozshyfrovka i skladannia anotatsij na fotodokumenty [Decoding and making annotations on photo documents]. Naukovo-informatsijnyj biuleten’ Arkhivnoho upravlinnia URSR, 4, 30–37. [in Ukrainian].
5. Bielikov, O. V. (2020). Naukova komunikatsiia iak skladnyk pedahohichnoi nauky [Scientific communication as an integral part pedagogical science]. Visnyk Cherkas’koho natsional’noho universytetu imeni Bohdana Khmel’nyts’koho. Seriia «Pedahohichni nauky», 1, 36–41. [in Ukrainian].
6. Demchyna, L. I. (2021). Systema komunikatsii v konteksti naukovo-informatsijnoi sfery [ Communication system in the context of the scientific and information sphere]. Informatsiia, komunikatsiia ta upravlinnia znanniamy v hlobalizovanomu sviti: Chetverta Mizhnar. nauk. Konf znanniamy v hlobalizovanomu sviti: Chetverta Mizhnar. nauk. konf., 20–22 travnia 2021 r., 191–93, Kyiv. [in Ukrainian].
7. Goodall, H. L. Business and Professional communication in the Global Workplace / H. L. Goodall, S. Goodall, J. Schiefelbein. Third ed. Boston: Wadsworth, 2010. 336 p.
8. Kasian, L. H. (2015). Kinoobraz Maksyma Ryl’s’koho v konteksti kommemoratyvnykh praktyk [The film image of Maksym Rylskyi in the context of commemorative practices]. Arkhivy Ukrainy, 1, 129–138. [in Ukrainian].
9. Kasian, L. H. (2016). Poet v umovakh zablokovanoi kul’tury: audiovizual’ni versii biohrafii Pavla Tychyny (do 125-richchia vid dnia narodzhennia) [A poet in the conditions of a blocked culture: audiovisual versions of the biography of Pavlo Tychyna (for the 125th anniversary of his birth)]. Arkhivy Ukrainy, 1, 77–89. [in Ukrainian].
10. Kasian, L. H. (2016). Poet v umovakh zablokovanoi kul’tury: audiovizual’ni versii biohrafii Pavla Tychyny (do 125-richchia vid dnia narodzhennia) [A poet in the conditions of a blocked culture: audiovisual versions of the biography of Pavlo Tychyna (for the 125th anniversary of his birth)]. Arkhivy Ukrainy, 1, 77–89. [in Ukrainian].
11. Kasian, L. H. (2017). Audiovizual’ni dokumenty v konteksti avtobiohrafichnoho synerhenu Yuriia Yanovs’koho [Audiovisual documents in the context of Yuri Yanovsky’s autobiographical synergen]. Arkhivy Ukrainy, 3–4, 156–168. [in Ukrainian].
12. Kasian, L. H. (2018). Audiovizual’ni dokumenty u protsesi formuvannia istorychnoi pam’iati [Audiovisual documents in the process of forming historical memory]. Arkhivy Ukrainy, 5–6, 91–99. [in Ukrainian].
13. Kovtun, M. (2009). Osoblyvosti rozvytku ukrains’koi arkhivnoi periodyky na pochatku 1990–kh rr. [Peculiarities of the development of Ukrainian archival periodicals in the early 1990s]. Arkhivy Ukrainy, 1–2, 203–208. [in Ukrainian].
14. Kuleshov, S. H. (2009). Arkhiv, biblioteka, muzej: sproba intehratsii na zasadakh komunikatsijnoho pidkhodu [Archive, library, museum: an attempt at integration on the basis of the communication approach]. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 17, 29–31. [in Ukrainian].
15. Kvitchenko, L. (1960). Deiaki pytannia vidboru fotodokumentiv na postijne zberihannia v oblderzharkhivakh [Some issues of selection of photo documents for permanent storage in regional state archives]. Naukovo-informatsijnyj biuleten’ Arkhivnoho upravlinnia URSR, 1, 27-29. [in Ukrainian].
16. Paliienko, M. (2022). Ukrains’ki arkhivy, vijna ta zberezhennia natsional’noi identychnosti  [Ukrainian archives, war and preservation of national identity]. Arkhivy Ukrainy, 1, 12–38. [in Ukrainian].
17. Pshenychnyj, H. (1948).    Dosiahnennia Tsentral’noho foto-fono-kinoarkhivu [Achievements of the Central Photo-Phono-Film Archive].  Naukovo-informatsijnyj biuleten’ Arkhivnoho upravlinnia MVS URSR, 2,18–22.  [in Ukrainian].
18. Skyba, O. P., Skyba, I. P., Sidorkina, O. M. & Shorina, T. H. (2020). Naukova  komunikatsiia v umovakh informatyzatsii suspil’stva  [Scientific communication in the conditions of informatization of society]. In A. H., Hudmanian, S. M., Yahodzins’kyj, (Eds.), Sotsial’ni komunikatsii informatsijnoho suspil’stva: teoretychni ta prykladni aspekty [Social communications of the information society: theoretical and applied aspects]. 243–258. Kyiv: Talkom.  [in Ukrainian].
19. Soshyns’ka, V. (2012.). Transformatsiia kanaliv profesijnoi komunikatsii v dokumentno-informatsijnij sferi [Transformation of professional communication channels in the document and information field].  Visnyk Knyzhkovoi palaty, 6, 16–19. [in Ukrainian].
20. Soshyns’ka, V. Ye. (2013).  Profesijna komunikatsiia iak faktor rozvytku knyzhkovoi haluzi [Professional communication as a factor in the development of the book industry]. Extended abstract of candidate’s thesis. Kyiv: KNUKIM.  [in Ukrainian].
21. Vasyl’chenko, M. (2012).  Orhanizatsijno-funktsional’ni transformatsii arkhivu iak struktury systemy sotsial’nykh komunikatsij [Organizational and functional transformations of the archive as a structure of the social communications system]. Visnyk Knyzhkovoi palaty, 6, 1–5. [in Ukrainian].
22. Yemel’ianova, T. O. (2017).    Notatky z istorii kinoarkhiviv [Notes on the history of film archives].  Arkhivy Ukrainy, 5–6, 56–74. [in Ukrainian].
23. Yemel’ianova, T. O. (2017).    Aktualizatsiia audiovizual’noi spadschyny zasobamy informatsijno-komunikatsijnykh tekhnolohij (standarty ta praktyky) [Updating of audiovisual heritage by means of information and communication technologies (standards and practices)]. Arkhivy Ukrainy, 3–4, 81–94. [in Ukrainian].
24. Yemel’ianova, T. O. (2019). Formuvannia arkhivnykh audiovizual’nykh kolektsij: novitni tendentsii ta vyklyky rozvytku [Formation of archival audiovisual collections: latest trends and development challenges]. Arkhivy Ukrainy, 3, 100–112. [in Ukrainian].
25. Yemel’ianova, T. O. (2021). Arkhivuvannia audiovizual’noi spadschyny u Velykij Brytanii: istorychni tradytsii ta suchasna praktyka [Archiving Audiovisual Heritage in Great Britain: Historical Traditions and Contemporary Practice. Arkhivy Ukrainy, 1, 81–103. [in Ukrainian].

---

[1] Бєліков О. В. Наукова комунікація як складник педагогічної науки // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. № 1. 2020. Серія «Педагогічні науки». С. 36–41.

[2] Бачинська О. М., Мірошник Р. О., Кундицька Г. С. Наукові комунікації: історія розвитку та сучасні тенденції// Norwegian Journal of development of the International Science. 2021. № 58. P. 28–31. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/naukovi-komunikatsiyi-istoriya-rozvitku-ta-suchasni-tendentsiyi/viewer (дата звернення: 22.04.2022).

[3] Горбенко Я. О. Тенденції розвитку наукових комунікацій в сучасній Україні // Вісник Харківського національного університету iм. В. Н. Каразіна. 2009. Вип. 24. С. 167–174.

[4] Зелінська Н. В. «Традиційна» періодика у системі сучасної наукової комунікації: тенденції та перспективи // Наука України у світовому інформаційному просторі. 2011. Вип. 5. С. 20–27.

[5] Костенко Л. Й. Сучасний стан та проблеми української академічної наукової періодики // Наука України у світовому інформаційному просторі. 2013. Вип. 8. С. 27–33.

[6] Корнієнко В. Наукове спілкування як один із ефективних засобів підвищення професіоналізму // Вісник Книжкової палати. 2012. № 7. С. 19–21.

[7] Литвинова Л. Наукова комунікація як складова науки державного управління // Актуальні проблеми державного управління. 2012. Вип. 4. С. 26–30.

[8] Яхонтова Т. В. Жанри первинної наукової комунікації: тенденції розвитку // Науковий вісник ДДПУ імені І. Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство. 2014. № 2. С. 135–140.

[9] Романчук С. М. Формальна та неформальна наукова комунікація: соціологічний аспект. URL: https://pgk.ffs.npu.edu.ua/-1/34-2010-11-23-19-02-49 (дата звернення: 22.04.2022).

[10] Fischbach K., Gloor P., Schoder D. Analys is ofinformal communication networks: A case study // Business a information systems engineering. Wiesbaden. 2009. Vol. 1 №2. P. 140–149.

[11] Бездрабко В., Новальська Т. Інформація, комунікація і управління знаннями у глобалізованому світі // Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук. 2019. Вип. 3. С. 110–115.

[12] Демчина Л. І. Система комунікації в контексті науково-інформаційної сфери // Інформація, комунікація та управління знаннями в глобалізованому світі: Четверта Міжнар. наук. конф., 20–22 травня 2021 р. Київ. 2021. С. 191–93.

[13] Сошинська В. Трансформація каналів професійної комунікації в документно-інформаційній сфері // Вісник Книжкової палати. 2012. № 6. С. 16–19.

[14] Соколова І. Тенденції розвиту наукових комунікацій (інформаційний аспект). Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 2012. Вип. 33. С. 42–53.

[15] Шемаєва Г. В. Електронні ресурси бібліотек України в системі наукових комунікацій: Х.: ХДАК, 2008. 289 с.

[16] Ямчук А. В. Євтушенко В. М., Куранда Т. К. Реферативні інформаційні ресурси як інтеграційна основа системи наукової комунікації // Науково-технічна інформація. 2010. №4. С. 3–6.

[17] Бєліков О. В.Наукова комунікація як складник педагогічної науки // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. № 1. 2020. Серія «Педагогічні науки». С. 37.

[18] Бачинська О. М., Мірошник Р. О., Кундицька Г. С. Наукові комунікації: історія розвитку та сучасні тенденції// Norwegian Journal of development of the International Science. 2021. № 58. С. 28. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/naukovi-komunikatsiyi-istoriya-rozvitku-ta-suchasni-tendentsiyi/viewer (дата звернення: 22.04.2022).

[19] Там само. С. 28.

[20] Скиба О.П., Скиба І. П., Сідоркіна О. М., Шоріна Т. Г. Наукова комунікація в умовах інформатизації суспільства // Соціальні комунікації інформаційного суспільства: теоретичні та прикладні аспекти: монографія [ред.: А. Г. Гудманян, С. М. Ягодзінський]; Нац. авіац. ун-т, Ф-т лінгвістики та соц. комунікацій. Київ: Талком, 2020. С. 245.

[21] Там само. С. 245.

[22] Скиба О.П., Скиба І. П., Сідоркіна О. М., Шоріна Т. Г. Наукова комунікація в умовах інформатизації суспільства // Соціальні комунікації інформаційного суспільства: теоретичні та прикладні аспекти: монографія [ред.: А. Г. Гудманян, С. М. Ягодзінський]; Нац. авіац. ун-т, Ф-т лінгвістики та соц. комунікацій. Київ: Талком, 2020. С. 246.

[23] Там само. С. 247.

[24] Goodall H. L. Business and Professional communication in the Global Workplace / H. L. Goodall, S. Goodall, J. Schiefelbein. Third ed. Boston: Wadsworth, 2010. P. 6.

[25] Сошинська В. Є. Професійна комунікація як фактор розвитку книжкової галузі: автореф. дис. … канд. наук із соціал. комунікацій: 27.00.03. Київ, 2013. С.7.

[26] Там само. С. 7.

[27]Палієнко М. Українські архіви, війна та збереження національної ідентичності // Архіви України. 2022. № 1. С. 13.

[28] Кулешов С. Г. Архів, бібліотека, музей: спроба інтеграції на засадах комунікаційного підходу // Студії з архівної справи та документознавства. 2009. Т. 17. С. 29–31.

[29] Васильченко М. М. Концепція синергетики в дослідженні архіву як соціально-комунікаційної структури // Вісник Харківської державної академії культури. 2011. Вип. 33. С. 143–150; Його ж. Організаційно-функціональні трансформації архіву як структури системи соціальних комунікацій // Вісник Книжкової палати. 2012. № 6. С. 1–5.

[30] Божук Л. В. Державні архіви України як інформаційно-комунікаційна система // Соціальні комунікації інформаційного суспільства: теоретичні та прикладні аспекти: монографія  [ред.: А. Г. Гудманян, С. М. Ягодзінський]; Нац. авіац. ун-т, Ф-т лінгвістики та соц. комунікацій. Київ: Талком, 2020. С. 127–137.

[31] Свердлик З. Державний архів Київської області як соціально-комунікаційний центр// Інформація, комунікація та управління знаннями в глобалізованому світі: зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., м. Київ, 15 травня 2018 р. Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2018. С. 126–128.

[32] Касян Л. Г. Проєктна і публікаційна діяльність Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного в процесі функціонування і розвитку історичної пам’яті // Архівістика: теорія, методика, практика: матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції (22–23 квітня 2021 р., м. Кам’янець-Подільський). Кам’янець-Подільський: ТОВ Друкарня «Рута», 2021. С. 93–97.

[33] Васильченко М. Організаційно-функціональні трансформації архіву як структури системи соціальних комунікацій // Вісник Книжкової палати. 2012. № 6. С. 1

[34] Копанєва В. Бібліотека в системі наукової електронної комунікації // Бібліотечний вісник. 2022. № 5. С. 4.

[35] Див. зокрема: Бандура М. В. Надійний супутник архівістів та істориків // Архіви України. 2017. № 5–6. С. 103–138; Ковтун М. Особливості розвитку української архівної періодики на початку 1990–х рр. // Архіви України. 2009. № 1–2. С. 203–208.

[36] Пшеничний Г. Досягнення Центрального фото-фоно-кіноархіву // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління МВС УРСР. 1948. № 2. С. 18–22.

[37] Пшеничный Г. Из опыта подготовки выставок документальных материалов Центральным государственным архивом кино-фото-фоно-документов УССР // Научно-информационный бюллетень Архивного управления МВД УРСР. 1956. № 2-3. С. 78–84.

[38] Там само. С. 82.

[39] Пшеничный Г. Кіно-фото-фонодокументи на службу соціалістичному будівництву // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1960. № 1. С. 17–21.

[40] Базанова М. Концентрація фотодокументів місцевих установ // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління МВС УРСР. 1959. № 1. С. 51–57.

[41] Базанова М. Концентрація фотодокументів місцевих установ // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління МВС УРСР. 1959. № 1. С. 52.

[42] Базанова М. Розшифровка і складання анотацій на фотодокументи // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1960. № 4. – С. 30–37.

[43] Там само. С. 30.

[44] Квітченко Л. Деякі питання відбору фотодокументів на постійне зберігання в облдержархівах // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1964. № 1. С. 27-29.

[45] Квітченко Л. Деякі питання відбору фотодокументів на постійне зберігання в облдержархівах // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1964. № 1. С. 30.

[46] Там само. С. 30.

[47] Там само. С. 30.

[48] Пшеничний Г. Джерела комплектування Центрального державного архіву кіно-фото-фонодокументів УРСР кінодокументами // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1962. № 6. С. 12-18.

[49] Базанова М. Комплектування облдержархівів кінофотодокументами, які створюються на телестудіях // Архіви України. 1971. № 6. С. 3–9.

[50] Базанова М., 1971. Зазнач. праця. С. 4.

[51]Базанова М. Комплектування облдержархівів кінофотодокументами, які створюються на телестудіях // Архіви України. 1971. № 6. С. 5.

[52]Пількевич Л. Б. Організація обліку кінодокументів у ЦДАКФФД УРСР // Архіви України. 1977. № 4. С. 30-33.

[53]Коваленко О. М. Забезпечення схоронності кінофотофонодокументів у ЦДАКФФД УРСР // Архіви України. 1987. № 2. С. 37-43.

[54] Шелест А. М. Перекопіювання кінодокументів з нітроплівки на триацетатну основу – важливий фактор поліпшення їх зберігання // Архіви України. 1986. № 4. С. 22-23.

[55] Ємельянова Т. О. Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно // Архіви України. 2009. № 5. С. 168-179; Її ж. Кінодокументи з колекції хореографа і кінематографіста Василя Авраменка – джерела з історії української діаспори // Архіви України. 2015. № 2. С. 125–136; Касян Л. Г. Аудіовізуальні документи у процесі формування історичної пам’яті // Архіви України. 2018. № 5–6. С. 91–99.

[56] Касян Л. Г. Іван Кавалерідзе: домінанти меморіального образу (за аудіовізуальними документами Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного) // Архіви України. 2017. № 2. С. 122–131; Її ж. Кінообраз Максима Рильського в контексті коммеморативних практик // Архіви України. 2015. № 1. С. 129–138.

[57] Касян Л. Г. Аудіовізуальні документи в контексті автобіографічного синергену Юрія Яновського // Архіви України. 2017. № 3–4. С. 156–168; Її ж. Поет в умовах заблокованої культури: аудіовізуальні версії біографії Павла Тичини (до 125-річчя від дня народження) // Архіви України. 2016. № 1. С. 77–89;Її ж. Документальна спадщина Богдана Весоловського в аудіовізуальній колекції Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного // Архіви України. 2015. № 4. С. 136–145; Її ж. Аудіовізуальні документи як джерело вивчення історії українського театру ХХ століття // Архіви України. 2014. № 3. С. 158–169.

[58]Ємельянова Т. О. Нотатки з історії кіноархівів // Архіви України. 2017. № 5–6. С. 56–74; Її ж. Архівування аудіовізуальної спадщини у Великій Британії: історичні традиції та сучасна практика // Архіви України. 2021. № 1. С. 81–103.

[59] Ємельянова Т. О. Цій людині в житті поталанило (до 95-річчя Г. С. Пшеничного) // Архіви України. 2009. № 1–2. С. 209–220; Її ж. Глибокий слід на архівній ниві (до 85-річчя від дня народження Олени Миколаївни Базанової) // Архіви України. 2010. – № 1. С. 193–201.

[60] Ємельянова Т., Казімірова І. З досвіду оцифровування кінодокументів у ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного // Архіви України. 2010. № 3–4. С. 87–92; Ємельянова Т. О. Відповідаючи на виклики часу (до 80-річчя Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного) // Архіви України. 2012. № 3. С. 5–18.

[61] Ємельянова Т. О. Актуалізація аудіовізуальної спадщини засобами інформаційно-комунікаційних технологій (стандарти та практики) // Архіви України. 2017. № 3–4. С. 81–94; Її ж. Формування архівних аудіовізуальних колекцій: новітні тенденції та виклики розвитку // Архіви України. 2019. № 3. С. 100–112.